Проблема синтезу методологій розвитку України
Здоровий глузд підказує, що постмодернізація неможлива без модернізації. Звідси слідує, що українська модернізація повинна по’єднувати в собі як процеси власне модернізації, так і постмодернізації. Це потребує проведення масштабної індустріалізації, технологічної реконструкції виробництва, оновлення робочого класу, а також комп’ютеризацію суспільства, розвиток інформаційних технологій і нарощування людського капіталу.Найважливішою недослідженою проблемою української модернізації є питання про її терміни. Автори, що осмислюють процеси перетворення країни, або уникають відповіді на це питання, або афористично натякають на можливість повторення українцями долі євреїв, що сорок років шукали землю обітованну під керівництвом Моїсея. Цікавий підхід М.Д.Морозова, який, засновуючись на ідеї циклічності історичного розвитку, виділяє по відношенню до Росії наступні етапи модернізації:
а) 1989-2001 рр. фаза “дикого” капіталізму;
б) 2001-2013 рр. фаза “проінформованого” капіталізму;
в) 2013-2025 рр. фаза “постіндустріального” капіталізму [15, с. 221].
Після майже півтора десятка років досить суперечливих перетворень українського суспільства політикам треба нарешті зрозуміти, що швидка модернізація України принципово неможлива. Необхідна терпляча багатоцільова стратегічна діяльність, розрахована на відносно довготривалий етап історичного розвитку.
Змістовно близькій методології модернізації є методологія реформування, яка відрізняється значною строкатістю. Вона зводиться до доктрин, що суперечать одна одній: від доктрини лівого реформізму через соціал-демократичний реформізм, троцькістсько-ліберальний реформізм і ліберальний реформізм.
Процеси реформування, які протікають в Україні, мають істотні недоліки:
По-перше, спостерігається неоднозначність розуміння самих реформ, їх характеру, спрямованості і змісту, що призводить до їх нечіткості і непослідовності.
По-друге, реформування загалом уявляється уповільненим, нерідко є імітаційним, що призводить до втрати можливостей і потенціалу країни.
По-третє, воно поки має “доганяючий” характер, тобто передбачає повторення пройденого іншими країнами шляху.
Україні необхідна власна модель реформування, яка передбачає форсований, атакуючий розвиток у напрямі подолання наслідків кризи, входження країни в постіндустріальну цивілізацію і співтовариство демократичних держав.
Країна потребує розробки такої моделі модернізації суспільства, яка могла б інтегрувати досягнення європейської цивілізації з можливостями і особливостями країни, держави і суспільства.
Це повинна бути органічна модернізація, тобто системні перетворення суспільства, які враховують його реальні стани і можливості. Органічна модернізація плавно переводить суспільство з одного стану в іншій.
Принципово важливо, щоб реформування суспільства відбувалось не за рахунок людей, а супроводжувалося стійким зростанням життєвого рівня населення, якості його життя. Завдання політиків, учених і управлінців полягає в тому, щоб не просто знизити ціну реформ, а зробити її позитивною і підвищити технологічну ефективність оновлення.
В останні місяці після президентських виборів в Грузії і Україні стала дуже популярною методологія ліберального троцькізму. Нашим завданням не є розгляд політичного контексту цієї методології. Спинимося лише на її змісті і можливих наслідках для суспільства. Ліберальний троцькізм являє собою типову еклектику лібералізму і революції. Ліберальне суспільство тут мислиться як результат перманентного революційного насильства над упертим в своєму традиціоналізмі суспільством. При цьому методологічним архетипом в цій доктрині є стара, як світ, модель чистилища, яким і виступають перманентні революційні потрясіння. Основними прийомами потрясінь практикуються революційна доцільність, кадрові десанти, PR-технології, соціальна боротьба, які повинні забезпечити своєрідну динамічну рівновагу суспільства, “бурю в склянці води”. Головне завдання перманентної революції полягає в тому, щоб максимально активізувати ліберальні сили в суспільстві, розвинути в ньому творчу соціальну напруженість, яка забезпечила б пробудження, очищення і реформування суспільства. Достоїнство цієї методології в активізації реформ. Основний недолік у тому, що “підйом температури суспільства”, його розігрівання, по-перше, може призвести до гальмування соціально-економічної активності, зменшення вкладень інвестицій в економіку, а також падіння активності організації виробництва, оскільки “гроші люблять спокій”, а, по-друге, такі дії можуть викликати до життя несанкціоноване локальне революційне розбирання, яке щонайбільше зіпсує соціально-психологічний клімат у суспільстві, а в гіршому випадку призведуть до ослаблення господарської активності, а, отже, - до зниження рівня життя населення і поразки революціонерів на парламентських виборах. Важливо й те, що в умовах перманентних потрясінь досить складно закріпити інновації і створити режим законності.