Проблема синтезу методологій розвитку України
10. Активне включення країни в процеси глобалізації, європейської і євразійської інтеграції.
Перспективною є методологія європейського розвитку, яка обґрунтовує необхідність інтеграції в ЄС і НАТО та визначає зміст цих процесів. При цьому інтеграція в Європу розглядається як повернення України в Європу після тривалої відсутності. Вона базується на різкому неприйнятті євразійських цінностей, розгляді України як суто європейської країни і держави. Шлях в Європу уявляється як просування в європейські структури, передбачає внутрішню європейську модернізацію України, особливо її законодавства. Соціальна база цього шляху охоплює близько 50% громадян України, які підтримують європейську інтеграцію і 25% громадян, які підтримують вступ країни в НАТО. Географічні рамки цієї підтримки охоплюють Центр і Захід України.
Управління в цьому випадку являє собою впровадження в життя суспільства європейських норм, стандартів і цінностей. По суті, воно зводиться до інноваційного управління, європеїзації країни. Йому необхідно базуватися на веберівській концепції раціональної бюрократії і досягненнях європейського гуманізму. Головне його значення полягає в приведенні об’єктів українського суспільства максимально близько до європейської норми. Основною проблемою є оволодіння європейськими нормами, стандартами і цінностями та реалізації їх у практичне життя України.
З методологією європейського розвитку деякою мірою конкурує методологія євразійського розвитку України, яка передбачає її інтеграцію з пострадянськими країнами спочатку в межах єдиного економічного простору, а потім, як життя покаже. Як основний аргумент такого шляху висувається теза про синицю в руках, оскільки економічна інтеграція країн СНД має реальні економічні вигоди порівняно досить неоднозначною з точки економічної вигоди європейською економічною інтеграцією, яка розглядається як сумнівний “журавель у небі”. Географія підтримки тут дзеркально протилежна і охоплює Схід і Південь України.Управління являє собою розвиток всебічних відносин з Росією, активне освоєння російського ринку. Воно повинне бути близьким до російських його моделей, наприклад, до ноосферно-корпоративної моделі управління або моделі керованої бюрократії, або моделі цивілізованого авторитаризму.
Методологією часткового синтезу попередніх концепцій є методологія багатовекторності розвитку України, згідно з якою Україна являє собою країну, в межах якої пролягає розлом кількох цивілізацій і передусім Західної та Євразійської. Лінія цивілізаційного розлому, що проходить в Україні, по суті справи поділила громадян країни на дві групи: одна з них орієнтована на європейські цінності, а інша частина - на євразійські. Таким чином, в межах однієї країни, однієї держави, одних соціальних структур є дві цивілізації, що мають протилежні вектори розвиток і системи цінностей, що не збігаються. Тому її розвиток повинен відбуватися за допомогою досягнення максимальної загальнонаціональної згоди, збереження і зміцнення громадянського миру, просування по всіх векторах.
Основним контраргументом щодо цієї методології є теза про те, що неможливо рухатися одночасно назад і вперед, ліворуч і праворуч. Однак ця теза цілком доречна для пояснення рушення фізичних систем, виявляється досить примітивною для аргументації процесів розвитку народів і держав.
Управління в цьому випадку являє собою постійне балансування між векторами і узгоджене просування по них. Воно зводиться до вибудовування і підтримки між- цивілізаційних балансів.
Перспективною методологією є методологія постіндустріального розвитку, закладена Дж.Гелбрейтом, який зазначав, що неокласична ринкова теорія, де ринок уявляється як універсальний і нейтральний механізм, є практично недієздатною, і напрям її розвитку може диктуватися не ринком, а пануючою системою цінностей, що, пов’язує суспільство [4, с. 9-10]. Перехід від індустріального до постіндустріального розвитку стосовно до України оцінюється як один з найважливіших, хоч і не домінуючих процесів. Не дивлячись на те, що успіх цього процесу в майбутньому і неоднозначний, присутність його на інноваційному просторі країни буде довготривалим і наростаючим.
Управління з позиції цієї методології являє собою інноваційну діяльність щодо кардинального оновлення всіх сфер суспільства відповідно до досягнень постіндустріальної цивілізації. Основна проблема зводиться до відсталості і недостачі ресурсного забезпечення для могутнього стрибка в постіндустріальне майбутнє.
Набирає силу і методологія інформаційного суспільства, становлення якого пов’язана з роботами американського соціолога Е.Тоффлера [23-25]. На думку одного з прихильників цієї методології Д.Нейсбіта, інформаційне суспільство визначає основну суть постіндустріального суспільства [16, с. 25]. Воно характеризується концентрацією працівників у сфері інформації. Д.Нейсбіт зазначає, що якщо в 1950 р. всього 17% американців працювали на роботах, пов’язаних з інформацією, то зараз з інформацією працює 65% всіх працівників [16, с. 26]. При цьому інформаційне суспільство це не тільки віртуальна реальність, а, передусім, економічна реальність, різноманітні інновації, інформаційні технології, висока освіченість населення, реалізація принципу “технічний прогрес - душевний комфорт” [16, с. 34].