Підхід людського виміру в нових концепціях державного управління

- виконання положень Заключного акта і всіх інших документів ОБРЄ, що стосуються захисту прав осіб, які належать до національних меншин;

- засудження виявів націоналізму, расизму, шовінізму, ксенофобії та антисемітизму;

- виконання зобов’язань щодо забезпечення свободи совісті і релігії та створення клімату взаємної терпимості і поваги між віруючими різних громад, а також між віруючими і невіруючими, запобігання використанню релігії з агресивною націоналістичною метою;

- захисту забезпечення прав робітників-мігрантів, зокрема на вільний вияв їх етнічних, культурних, релігійних і мовних особливостей;

- засудження актів дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри й етнічного походження, а також нетерпимості і ксенофобії;

- запобігання масовій міграції, появі мільйонів біженців і переміщених осіб унаслідок воєн, збройних конфліктів, соціальної ворожнечі і грубих порушень прав людини;

- забезпечення поваги до гуманітарного права;

- визнання, що свобода висловлення своєї думки є основним правом людини і одним із основоположних елементів демократичного суспільства;

- незалежності й плюралізму засобів масової інформації, що надзвичайно важливе для вільного і відкритого суспільства і забезпечення підзвітності органів державного управління;

- заохочування і полегшення контактів між людьми, а також обмінів у сферах культури та освіти; збереження культурної спадщини в країнах; відмови від принизливого звертання та іншого посягання на гідність особистості;

- запобігання довільним арештам та затриманню, ув’язненню за політичними мотивами;

- унеможливлення жорстокості армії, поліції та інших силових органів, а також у місцях позбавлення волі;

- забезпечення вільного волевиявлення народу на виборах та референдумах.

3. Людський вимір у контексті нових концепцій державного управління

Державне управління первинно формувалося як комплекс спеціальних державних інститутів, процесів, процедур, систем і організаційних структур, практики і методів роботи, що спрямовані на управління суспільством та реалізуються у взаємодії з ним. Основні його риси відображені в якісній моделі класичного державного управління, що наведена на рис. 1.

Наприкінці другої половини ХХ ст. зміст класичного державного управління поступово втрачав первинне значення. Виявилися його певні недоліки, зокрема приділялося багато уваги правилам, положенням, механізмам контролю, процедурам і процесам замість надання ефективних послуг населенню. Саме через таку відірваність від населення у багатьох країнах були проведені реформи державного управління, мета яких полягала у впровадженні й популяризації управлінських підходів і методів, що використовуються у приватному секторі.

Наголос на ринкові сили і дерегулювання, а також на ефективність і економічність у державному управлінні призвели в ряді випадків до негативних наслідків, у тому числі до неналежного надання послуг системою державного управління у сферах, тісно пов’язаних із задоволенням загальнонаціональних інтересів або створенням так званих суспільних благ, серед яких охорона здоров’я, освіта, наука, культура, захист уразливих верств населення, управління питаннями державної безпеки. Належне забезпечення таких благ і послуг виявилося неможливим при суворому дотриманні практики і вимог ринку. Об’єктами критики моделі державного менеджменту також були деякі негативні прояви адміністративної діяльності, зокрема тяганина, повільність, несприйнятливість до суспільних потреб, марнотратне використання державних ресурсів, зайва увага до процесуальних і процедурних питань, а не кінцевих результатів. Населення фактично було відсторонене від процесів прийняття рішень, а відтак його інтереси часто ігнорувалися владою.