Підхід людського виміру в нових концепціях державного управління
На будапештській зустрічі ОБРЄ на вищому рівні підтверджено важливу роль людського виміру в усіх видах діяльності ОБРЄ, повагу прав людини та основних свобод, демократії й верховенства закону визнано необхідним компонентом безпеки та співробітництва в європейському регіоні. Наголошено, що демократичні цінності мають основоположне значення для реалізації мети побудови спільноти націй, вільної як від старих, так і від нових розподільних меж, в якій повною мірою поважаються суверенна рівність та незалежність усіх держав, де не існує жодної сфери впливу та вживаються енергійні заходи щодо захисту прав людини та її основних свобод незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, соціального походження та належності до будь-якої меншини [1]. Однак прагнення демократичної світової спільноти надати сучасний людський вимір розвитку цивілізації, насамперед, ставить нові завдання перед теорією політичних наук і державного управління.
Аналіз наукового доробку за даною тематикою, виділення невирішених питань. Підходу людського виміру та його застосуванню у різних напрямах суспільної діяльності присвячено численні роботи як вітчизняних, так і зарубіжних науковців. Зокрема, можна відзначити роботи Х.Альберта, Д.Шафритца [2], Ф.М.Бородкіна, О.С.Кудрявцева [3], П.Брауна [4], С.Неффа [5], В.Покровського [6], В.П.Пугачова, О.І.Соловйова [7], І.Т.Фролова [8] та ін. Водночас сучасному науковому баченню проблеми людського виміру суспільного розвитку бракує досліджень, що розкривають сучасні тенденції, притаманні цьому важливому й багатогранному підходу. Повною мірою це стосується й аспектів, розробкою яких покликана займатися державно-управлінська наука. Перш за все, проблема полягає у відсутності цілісного обґрунтованого бачення змісту людського виміру суспільного розвитку й критеріїв його ідентифікації. Основною ж частиною цього напряму досліджень, що потребує нагального вирішення, на нашу думку, є розкриття змісту самого поняття “людський вимір” у державному управлінні та виділення його понятійного апарату.
Формулювання цілей. Метою даної статті є розкриття змісту та виділення понятійного апарату підходу людського виміру, виявлення проблемних питань його реалізації, а також з’ясування врахування цього підходу в контексті нових концепцій державного управління.
1. Розкриття змісту та виділення понятійного апарату підходу людського виміру.
Людський вимір, або, за іншим трактуванням, гуманістичний вимір у системі державного управління - це така якість діяльності системи державного управління, за якої людина визнається найвищою соціальною цінністю, а забезпечення її прав і свобод визначає зміст і спрямованість цієї діяльності. Людський вимір у всі часи розглядався як сприйняття системою державного управління сукупності ідей, поглядів, переконань, поваги до честі, гідності і прав людини, турботи про її благо, різнобічний розвиток, про створення гідних людини умов суспільного життя [9].
Найкращі умови для людського виміру створює правова держава, в якій юридичними засобами реально забезпечене максимальне здійснення, охорона та захист основних прав людини. Права на життя, здоров’я, повагу, захист честі, гідності, недоторканність і безпеку в демократично організованому суспільстві визнаються найвищою соціальною цінністю, а їх утвердження і забезпечення розглядаються як головний обов’язок держави та один із основних пріоритетів державного управління. Проголошення суверенітету, незалежності держави недостатньо для того, щоб права і свободи стали реальністю. Це ми й спостерігаємо в Україні. Вкрай важливою умовою їх реалізації є формування громадянського суспільства і побудова правової держави.
Людський вимір пов’язується з низкою понять, серед яких “людська гідність”, “людський капітал”, “людський розвиток”, “людський чинник суспільного розвитку” та ін. [9].
Людська гiднiсть проявляється в усвідомленні кожною людиною своєї значущості, унікальності, самобутності. Вона є однією з рис демократичного світогляду й водночас одним із громадянських обов’язків. Громадянин є носієм гiдностi та її захисником. Тому за посередництвом цієї категорії можна визначати як демократію, так i громадянина. По-справжньому гідною може бути тільки вільна людина. Людська гідність змушує громадянина діяти, ставати на заваді порушенням принципів i основ демократичного ладу, протидіяти будь-яким утискам свободи. Повага до людської гідності вимагає глибокого вкорінення в суспiльствi толерантності, визнання невідчужуваних прав за всіма людьми. Культивування гiдностi й толерантності звеличує суспільство взагалі і людину зокрема. Саме ці риси мають формувати в людині освіта, наука та культура.Поняття людського капіталу включає запас можливостей людського чинника, які використовуються для виробництва товарів і надання послуг, а створюються і нарощуються головним чином за допомогою освіти і навчання. Завдяки останнім підвищується економічна продуктивність людини, тобто вона може більше працювати й заробляти. Уряди, підприємці, численні працівники вкладають чималі кошти та час у розвиток людського капіталу через освіту та професійне навчання, накопичення знань і навичок. Уряди витрачають державні кошти на освіту та науку, оскільки освічене й перспективно зорієнтоване населення сприятиме прискоренню розвитку країни.