Підхід людського виміру в нових концепціях державного управління

Людський розвиток як категорія, що її застосовує ООН, визначає ефективність зусиль держав у галузі соціальної політики. Показником цих зусиль є індекс людського розвитку, який фіксує рівень доходів населення, тривалість життя, рівень освіти громадян певної країни.

Людський чинник суспільного розвитку проявляється в усіх процесах суспільного розвитку через професіоналізм (високий рівень професійної підготовки, постійна обізнаність зі станом справ, великий досвід у відповідній сфері управління) організацій та людей, їх активність, ініціативність, працьовитість, відданість справі та інші позитивні риси. До сучасних принципів управлінської діяльності, що безпосередньо пов’язані з людським фактором, можна віднести принципи: стратегічного мислення, прийняття рішень, управління якістю, ступеня свободи рішення, делегування повноважень, ініціативи, управління людьми, організації роботи керівника, єдиноначальності.

У сучасних документах ООН акцент робиться на так званому розвитку людського потенціалу, або людському розвитку, досягнення якого оцінюються не тільки за показниками доходів населення, а й за такими чинниками, як очікувана тривалість життя, процент письменності серед дорослого населення і рівень доступності освіти [4]. У широкому значенні в поняття “людський розвиток” включаються всі аспекти розвитку особистості людини - від стану її здоров’я до ступеня її економічної і політичної свободи. Як відзначено в “Доповіді про людський розвиток-1996” (Програма розвитку ООН), “людський розвиток є метою, а економічне зростання - лише засобом для її досягнення” [10].

Для того щоб бути стійким, економічне зростання повинне постійно поповнюватися такими результатами людського розвитку, як накопичення знань і умінь працівників (зростання людського капіталу) нарівні з розширенням можливостей їх ефективного використання - збільшенням кількості і поліпшенням якості робочих місць, полегшенням умов обзаведення власним бізнесом, демократизацією управління на всіх рівнях. Навпаки, відставання з розв’язанням проблем людського розвитку здатне різко загальмувати економічне зростання. Згідно з уже згадуваною “Доповіддю про людський розвиток”, за останні тридцять років “жодній країні не вдалося перейти від одностороннього прогресу з уповільненим людським розвитком і швидким економічним зростанням до благодатної спіралі прогресу, в якій людський розвиток і економічне зростання взаємно сприяли б одне одному”. Оскільки за сповільненням людського розвитку незмінно слідувало сповільнення економічного зростання, то така модель розвитку була розцінена як “тупикова” [10].

Чинниками людського розвитку є: охорона здоров’я; система освіти; зайнятість населення; демократія; охорона навколишнього середовища. У сучасному світі всі вони безпосередньо пов’язуються з чинниками економічного зростання, а саме: накопиченням знань і умінь людей; ефективним використанням людського капіталу і розумною економічною політикою.

Найкраще такі чинники забезпечуються шляхом збалансованого вирішення економічних, соціальних і екологічних завдань, де економічні завдання - це зростання, ефективність, стабільність, соціальні завдання - це справедливість, соціальний мир, рівність можливостей, демократія, збереження національних культур, та екологічні завдання - це здорове для людини навколишнє середовище, раціональне використання відновлюваних ресурсів природи, економія невідновлюваних природних ресурсів.

2. Проблемні питання реалізації підходу людського виміру

Розглядаючи виконання зобов’язань по ОБРЄ щодо людського виміру та відзначаючи значний прогрес, досягнутий у цьому напрямі, слід зазначити, що в деяких аспектах становище серйозно погіршилося й необхідно вжити заходів проти порушень прав людини і виявів агресивного націоналізму, у тому числі територіального експансіонізму, а також расизму, шовінізму, ксенофобії і антисемітизму, які все ще призводять до людських страждань [11].Захист прав людини є основою демократичного громадянського суспільства. Зневага цих прав неодноразово призводила до проявів екстремізму, регіональної нестабільності і конфліктів. Дії органів державної влади завжди мають відповідати принципу примату права й тоді забезпечуватимуться права і свободи людини. Незважаючи на високий загальний рівень суспільства та сучасних демократій, все ще існують проблемні питання реалізації підходу людського виміру. Їх вирішення пов’язується з необхідністю:

- захисту тих, хто відстоює права людини;

- виконання зобов’язань Копенгагенського та Московського документів щодо заборони використання смертної кари;

- засудження тортур та дотримання міжнародних норм, що забороняють тортури та інші жорсткі, нелюдяні або такі, що принижують гідність, види поводження і покарання;