Особливості взаємодії органів державного управління країн ЄС: позитивний досвід для України

Останніми роками в унітарних системах, незважаючи на концентрацію державної влади в центрі, регіональні та місцеві органи державного управління можуть мати більш ширші повноваження, оскільки набуває популярності дискусія щодо концепції “нового федералізму”, що відстоює ідею передачі влади від вищих і центральних органів влади регіональним та муніципальним. Ця тенденція зумовлена вимогами посилення впливу місцевих громад на формування державної політики.Однак централізація влади в унітарних державах може виступати вагомим позитивом при вирішенні проблемних питань сучасного суспільства, оскільки у цій системі центральний уряд та адміністрації можуть розпоряджатись економічними ресурсами, координувати планування та розвиток, а їх широкі повноваження у сфері оподаткування спрощують фінансування соціальних програм. Саме тому деякі федеративні держави на сучасному етапі свого розвитку відрізняються концентрацією влади у центрі. Так у ФРН федеративний уряд та уряди земель стали проводити національну економічну політику та фінансувати соціальні програми.

Розглядаючи взаємодію органів державного управління різних рівнів необхідно зазначити, що в більшості європейських країн до органів державного управління національного (федеративного) рівня належать адміністрація президента, апарат парламенту та Верховного суду. Структура центральних органів управління підлягає частим змінам, оскільки при зміні уряду змінюються кількість, функції та назви міністерств. При цьому переважно у всіх державах поділ функцій між відомствами на рівні центральних, регіональних та місцевих органів породжує проблеми чіткого розподілу компетенції.

Чимала кількість державних завдань припадає на органи регіонального рівня державного управління (землі, провінції). Усі регіональні утворення країн Європи відрізняються між собою важливими елементам. Якщо у Франції та Бельгії статуси громад одного типу майже однакові, то в Іспанії та Італії вони різні, навіть якщо належать в основному до двох великих категорій, щодо ФРН, то кожна з конституцій землі встановлює свій статус федеративної землі, відмінний від інших. У Бельгії, Франції та Італії йдеться про статуси, що надаються державою, - а це зовсім не перешкоджає проведенню консультацій з компетентними регіональними властями, - тоді як в Іспанії йдеться про статуси, що визначаються державою, а в ФРН - про справжні конституції, що існували до вступу земель у федерацію. Принципи існування та головні риси устрою цих громад гарантуються національною конституцією в ФРН, Бельгії, Іспанії, Італії, тоді як у Франції ця гарантія надається звичайним законом [1, с. 119].

На регіональному рівні у федеративних країнах землі реалізують власне право та виконують федеративні закони. Регіональні органи державного управління в федеративних державах реалізують федеративні закони на двох рівнях:

• управління за дорученням федерації, при якому адміністративні органи регіону підлягають правовому контролю з боку федеративного уряду;

• реалізація федеративного права під власну відповідальність, при якому адміністративні органи регіону підлягають лише правовому нагляду.

На відміну від федеративних держав, в унітарних державах виконання законів на всій території країни входить в обов’язок усіх органів державного управління різних рівнів. Крім того, при унітарній формі державного устрою статус адміністративних організацій у всіх регіонах визначається законом, дія якого поширюється на усю територію держави.

У державі з федеративною формою державного устрою, на відміну від унітарного, під системою адміністративно-державного управління розуміється те, що органи регіонального управління будь-якої землі чи провінції створюються у кожному випадку відповідно до законів даного регіону.

Щодо органів місцевого рівня державного управління, то і в унітарних, і в федеративних державах місцеві органи виконують, як правило, шість основних функцій:

• громадська безпека та утримання поліції, пожежної охорони та служби охорони здоров’я;

• програми допомоги людям у віці, дітям та інвалідам;

• регулюючі функції, включно з дорожньою безпекою та захистом прав споживачів;