Особливості взаємодії органів державного управління країн ЄС: позитивний досвід для України

В умовах становлення демократичного державного устрою в Україні важливого значення набувають питання побудови гармонійних політико-правових відносин між органами державного управління різних рівнів. Оскільки на сучасному етапі розвитку нашої держави проблема відсутності чіткого розподілу компетенції та повноважень органів державного управління різних рівнів призводить до непорозумінь та перешкод у здійсненні державного управління, тому дослідження процесів взаємодії органів державного управління в зарубіжних країнах дасть змогу нам застосувати досвід європейських країн у вирішенні питання розмежування владних повноважень органів державного управління різних рівнів в Україні.

У роботах зазначених науковців частково досліджено взаємодію органів державного управління європейських країн з різними формами державного устрою, проаналізовано владні відносини органів державного управління різних рівнів у зарубіжних країнах. Г.Алмонд, Р.Далтон, Дж.Пауелл, К.Стром та Д.Кумбіз порівнювали політико-адміністративні відносини органів державного управління Західної та Східної Європи, Ш.Матіас аналізував функціонування та взаємодію державних органів системи територіального управління у Франції.

Однак серед невирішених питань залишаються проблеми чіткого встановлення правил прийняття рішень урядовими органами влади, порядок створення державних інститутів та їх владні повноваження, а також питання розподілу територіальної та функціональної сфер компетенції вищих і центральних органів влади та органів місцевого самоврядування в Україні.

Метою даного дослідження виступає пошук найбільш сприятливих здобутків європейського досвіду взаємодії органів державного управління різних рівнів для вітчизняної системи державного управління.

Для досягнення цієї мети необхідно вирішити наступні завдання:

• проаналізувати європейський досвід взаємодії органів державного управління різних рівнів;

• визначити основні здобутки європейських країн при регулюванні діяльності органів державного управління різних рівнів;

• запропонувати шляхи покращення взаємодії органів державного управління в Україні на основі зарубіжного досвіду.

Науковці зазначають, що при проведенні компаративних досліджень систем державного управління в різних країнах знаходимо багато відмінностей у формах організації та діяльності центральних та місцевих органів державного управління. Ці відмінності залежать, деякою мірою, від ступеня розвитку цих країн. Одним з найважливіших факторів, що впливає на структуру державного управління, виступає політичний режим, у рамках якого функціонують органи державного управління.

Необхідно зазначити, що достатньо часто в країнах з однаковим політичним устроєм та рівнем соціального та економічного розвитку виникають досить різні моделі державного управління, що, насамперед, залежить від територіальної організації держав. Тому з погляду територіального розподілу компетенції для європейських політичних систем характерні федеративна, унітарна та конфедеративна форми. Так, наприклад, федеративна система управління складається з певних територіальних одиниць, що проводять власну політику (землі в ФРН та Австрії, кантони в Швейцарії). Центральна влада цих країн має право лише на законній основі вносити певні зміни у функціонування цих територіальних одиниць.

Як відомо, на відміну від федеративної форми державного устрою, унітарна система передбачає надання територіям, що входять до її складу, достатньо малу автономію, оскільки безпосереднє управління здійснює столиця держави. Територіальні одиниці, такі як департаменти у Франції, провінції в Італії, графства у Швеції, більшою мірою існують для адміністративних зручностей управління.

Конфедерація - досить рідкісна форма державного устрою, прикладом якої виступає Швейцарія. Конфедерація являє собою вільне утворення, складові частини якого досить активно протидіють центральній владі. Хоча історично Швейцарія була утворена як конфедерація, але фактично, на сучасному етапі її розвитку, вона має федеративний тип адміністративно-державного управління [1, с. 80].

Сучасні науковці виокремлюють кілька причин виникнення конфедеративних та федеративних форм державного устрою. Перш за все необхідно вказати історичну причину, а саме, прагнення зміцнити державну безпеку. Разом з тим бюрократія структурується за федеративним принципом у тому випадку, коли кілька невеликих держав зацікавлені в агресивній експансії. Об’єднання дипломатичних та військових ресурсів таких держав зробили Німеччину часів Бісмарка однією з провідних держав ХІХ ст. [1, с. 80].