Особливості взаємодії органів державного управління країн ЄС: позитивний досвід для України

Типовими федеративними державами Європи виступають ФРН та Австрія, характерним для яких є те, що центральні та регіональні інститути державного управління володіють автономією у визначених областях державної політики. Необхідно зазначити, що федеративний устрій цих європейських держав достатньо ефективно захищає місцеву автономію, створюючи різні рівні управління, кожен з яких відповідає за вирішення лише вузьких завдань.Федеративним державам, як і іншим державам світу, притаманні три рівні державного управління, а саме, національний (федеративний), регіональний (управління земель, провінцій) та місцевий рівні. Ці одиниці становлять піраміду державного управління, в основі якої перебувають одиниці місцевого управління. Середній рівень становлять одиниці управління землями та провінціями. Основним рівнем вважаються органи центрального управління.

Необхідно зазначити, що держави з унітарною формою державного устрою мають також три рівні державного управління, але, на відміну від федерацій, їх найнижчі рівні державного управління наділені лише незначною частиною влади.

Важливим є те, що при федеративній формі державного устрою, адміністративні функції держави поділяються юридично та фактично між федерацією та суб’єктами федерації, що призводить до неоднорідності державного апарату, оскільки кожен член федерації може вибирати структуру своїх адміністративних підрозділів на власний розсуд. Крім того, федеративний устрій приводить до виникнення двох рівнів адміністрації, між якими не існує обмеженого зв’язку. Якщо такий дуалізм не призводить до проблем на федеративному рівні, тоді виникають проблеми на тому рівні, де інтереси федерації та суб’єктів федерації перетинаються.

До переваг федеративної форми державного устрою відносять можливість прийняття оперативних рішень на місцевому рівні державного управління. Оскільки громадяни тісно співпрацюють з місцевими адміністраціями, тому вони мають можливість слідкувати за прийняттям рішень на цьому рівні державного управління та за результатами виконання цих рішень.

Тому місцевим адміністраціям набагато легше експериментувати з новими програмами, ніж адміністраціям інших рівнів, оскільки ціна поразки тут набагато менша [2].

Однак прийняття рішень на місцевому рівні має і свої недоліки, оскільки часто місцеві адміністрації стикаються з проблемою недостатньої кількості фінансових засобів для реалізації соціальних програм. Крім того, державні службовці місцевих органів влади недостатньо кваліфіковані та в деяких випадках корумповані, що призводить до того, що прийняття рішень на місцевому рівні спричиняє подвоєння послуг та сприяє погіршенню координації [3, с. 6].

Переважна більшість країн Європи є державами з унітарною формою державного устрою. Однак розподіл сфер компетенції та обсягу повноважень між центральними, регіональними та місцевими рівнями управління в кожній країні має свої особливості. Наприклад, Великобританія та Франція, які належать до унітарних держав, відзначаються тим, що вищі органи державного управління мають повноваження, які достатні для проведення державної політики. Водночас регіональні і місцеві органи влади мають лише ті повноваження, що були делеговані їм вищими органами державного управління.

Основна характерна риса унітарних систем полягає у тому, що уряд та центральні адміністрації мають значний контроль над місцевими органами влади. Яскравим прикладом цього виступає той факт, що у Франції навчальні плани для початкових шкіл розробляються центральним міністерством у Парижі з метою зменшення різниці між регіонами держави. Крім того, більшість унітарних держав володіють національними поліцейськими силами та контролюють місцеві поліцейські утворення. Сталість адміністративної системи в унітарних державах підтримується завдяки однорідній моделі державної служби [4, с. 48].

Незважаючи на це центральна влада в унітарних державах не може вирішувати усі питання, що входять у компетенцію місцевих органів державного управління. До прикладу, у Великобританії графства та бюро, що виступають одиницями місцевого рівня державного управління, обирають ради, що формують свої комітети, кожен з яких відповідає за конкретну сферу управління. У компетенцію цих комітетів входить управління питаннями освіти, охорони здоров’я, соціальної політики, охорони правопорядку. Хоча уряд може втрутитись у прийняття рішень на місцевому рівні та це трапляється украй рідко, оскільки громадяни Великобританії високо цінують місцеву автономію.

Суттєвим недоліком держав з унітарною формою державного устрою можна вважати те, що надмірна концентрація влади в центрі може призвести до повного розчарування та бездіяльності громадян країни, оскільки вони вважатимуть, що будь-яка активність при вирішенні проблем місцевого рівня не призведе до бажаних результатів, адже уся влада належить центру. Це може сприяти відчуженню громадян від уряду та адміністративно-державних інститутів.