Організаційні основи будівництва політичних партій

Український парламент відмовився від запровадження квот як у Законі “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, так і в запропонованих змінах до законів “Про вибори народних депутатів України” та “Про політичні партії”.

У партіях в Україні дискусія щодо квотування, як правило, ведеться перед виборами, коли потрібно з різних міркувань увести до списку ту чи іншу жінку.З точки зору ефективності механізмів квотування необхідно відзначити, що не в усіх країнах уведення квот забезпечило однакове збільшення представництва жінок. Головним фактором, що обумовлює успішність застосування законодавчо закріплених положень про квотування, є детально розроблені і зведені в ранг обов’язкових для виконання норми, а також встановлення санкцій до суб’єктів, які ухиляються від дотримання цих норм (в Аргентині партії, що не дотримались квот у виборчому списку, знімають з перегонів). Не останню роль відіграє й заохочення з боку держави (фінансове) уведення квот у політичних партіях як у Франції, наприклад.

Загалом демократичний рух на Заході, особливо його жіноча складова, відстоює сьогодні паритетне - 50 на 50 - гендерне представництво в органах влади. При цьому соціологи і суспільствознавці дійшли висновку, що наявність 30% жінок в управлінні будь-якого суспільства приводить до якісних змін щодо прийнятих суспільно вагомих рішень. Тобто 30% - це та “критична маса”, що дає змогу не просто задекларувати, а реально відчути присутність жінок у політиці, суттєво впливати на її формування [15, с. 77].

Які критерії необхідно визначити партіям при вирішенні проблеми квотування? Можливо взяти за основу співвідношення чоловіків і жінок серед членів партії, а можливо серед симпатиків. Рівень освіти та особисті лідерські якості також можуть лягти в основу критеріального ряду для визначення норм представництва статей. Але бажано уже зараз науково обґрунтувати квоту для представництва жінок на керівних посадах у партіях. Адже саме партія готує кадровий резерв для вищих посадових осіб держави, а квоти вводяться на перспективу, а значить не суто для жінок, а для осіб протилежної статі. Саме життя потребує формування нового типу політичного лідера, що поєднує позитивні “жіночі” і “чоловічі” управлінські якості.

Аналізуючи дані дослідження Міжнародного інституту демократії та підтримки у виборах (ІДЕА) та Стокгольмського університету щодо гендерних квот у політичних партіях, можна дійти висновку, що вони коливаються у межах 15% - Індійський національний конгрес (Індія), 20% - Соціалістичний рух (Греція), Демократичне конституційне зібрання (Туніс), Соціалістичне об’єднання народних сил (Марокко) - 50% (Партія зелених, Шведська соціал-демократична народна партія, Партія лівих (Швеція), Соціалістична партія (Франція), Громадські дії партії (Коста Ріка). При цьому в одній країні в різних партіях встановлюються різні квоти, наприклад, Італія - Народна партія Італії - 20%, Ліві демократи і Комуністична оновлена - 40%, Соціал-демократія Італії - максимум 66%, представництва будь-якої статі у партійних структурах і Федерація зелених - 50%. Одні з партій уводять квоти для партійних списків, інші - для представництва в усіх партійних структурах [15, c. 80-84].

Можливим переходом до жорстких квот у партіях може бути запровадження “м’якого квотування” - обов’язкову участь і розгляд у конкурсах на керівні пости осіб обох статей.

Висновки: на загал маємо констатувати, що в Україні практично немає повноцінних політичних партій. Це зумовлено складним етапом нашого розвитку. У перехідних системах, де інститути громадянського суспільства ще не зміцніли, суспільні інтереси часто підміняються вузько груповими інтересами тих, хто створив і фінансує партію. Така партія приваблює на свій бік тих виборців, які сподіваються на отримання певних особистих вигод унаслідок її перемоги. Так виникають клієнтельні партії (кланові, олігархічні, особистісні проекти) - це патронажні організації, які нічого спільного із політичними партія не мають. Вони приділяють значну увагу організаційним аспектам роботи і мають забезпечувати постійне надходження ресурсів для своїх членів і симпатиків. Поширювати свій вплив їм легко, оскільки лояльність їхніх прихильників повністю базується на наданні їм матеріальних благ і підтримки.

Значно важче розбудовувати ідеологічні партії, особливо за умов невисокої громадянської свідомості та розбещеності клієнтельними відносинами. Таким партіям нелегко нарощувати свій вплив серед виборців, особливо, не побувавши при владі і не використавши ресурси влади. Однак саме від цих партій найбільше залежить стабілізація демократичних режимів, формування партійних систем демократичного взірця. Діяльність таких партій творить громадянське суспільство і зміцнює державу.

Перспективними напрямами подальших досліджень, враховуючи багатогранність проблеми, що обговорюється, є дослідження поняття ”партійне будівництво”, яке можна вживати як у вузькому розумінні, так і в широкому. Необхідно розгорнути широку дискусію в політичних партіях стосовно їх організаційного зміцнення, щоб теоретичні пропозиції науковців не залишились непоміченими.