Організаційні основи будівництва політичних партій
На нашу думку, бажано посилити роботу з симпатиками політичної партії (тобто виборцями, або електоратом), якщо вступ до партії справа добровільна і щоденна партійна робота особистих вигод не дає, то у виборчий процес включається, як правило, 60-80% населення країни. З метою ознайомлення населення зі своєю ідеологією, із завданнями партії, з методами діяльності можна використовувати наявні у будь-якій місцевості бібліотечні ресурси, ресурси виставкових залів та музеїв, виховних та навчальних закладів.Перспективним способом діяльності осередку політичної партії з реалізації власних ідей на місцевому рівні є ініціювання створення органів самоорганізації населення (відповідно до Закону України “Про органи самоорганізації населення”), організація громадських слухань та місцевих ініціатив (відповідно до Закону України “Про місцеве самоврядування”), організація та проведення референдумів, загальних зборів громадян за місцем проживання. Йдеться про форми прямої демократії, що дають змогу громадянам відчути себе причетними до прийняття рішення [11].
Разом з тим не варто змішувати організаційні структури партії, що є її базовими елементами, і припартійні організації, що тяжіють до партії через різні причини (молодіжні, жіночі, культурні, спортивні тощо). Ці організації перебувають під впливом політичної партії і створені для об’єднання однодумців, що підтримують партію, для посилення зв’язку зі своїми однодумцями.
Сьогодні є популярною в політикумі тема паритетної демократії, хоча і не актуальною для суспільства.
Наша держава закріпила рівноправність жінок і чоловіків у 24 ст. Конституції України, але на сьогодні існує явище гендерної нерівності (що стало темою обговорення на парламентських слуханнях 21 листопада 2006 р.), яке полягає в непропорційній представленості обох статей у різних сферах життя, існуванні стійких гендерних стереотипів, що мають яскраве патріархальне забарвлення тощо. Парламентські перегони 2006 р., на відміну від 2002 р., не сприяли широкому висвітленню політичними силами гендерної тематики. Жодна з п’яти політичних сил-переможниць, як і всі інші, що брали участь у виборах, не зробила чіткого акценту у своїй програмі на аспекті гендерної рівності.
Гендерну проблематику, як і інші актуальні проблеми, політичні партії використовують суто у своїх інтересах, спекулюючи на них в потрібний час. А як наслідок, вони (партії) працюють не на випередження, а наздогін. Вони неспроможні запропонувати таку програму суспільного розвитку, яка б згуртувала український народ. Однією із причин такого стану політичних партій в Україні є їх недосконала (гендерно незбалансована) організаційна структура. Проблема, на наш погляд, полягає у запровадженні механізмів гендерно збалансованого розвитку політичних партій, партійних структур. Найдієвіший механізм цього розвитку, як показує світовий досвід, є введення квот для жінок або в партійних структурах, або в партійних виборчих списках. Крім того, розрізняють “м’які” та “жорсткі” квоти.
Створення жіночих партій - нежиттєві політичні проекти. Дійсно, жінки не одностайні у своїх політичних симпатіях. Вони мають спільні соціально-демографічні інтереси, але не є однодумцями стосовно напряму суспільного розвитку, отже, не можуть утворити повноцінну партію, як тільки чоловіки [12, c. 37].
Гендерні квоти - це політико-правовий спосіб згладжування наслідків гендерної дискримінації в усіх суспільних сферах шляхом надання легітимної політичної трибуни для артикуляції, представництва та реалізації відповідних соціальних інтересів [13, с. 523].
У світі існують чотири основних правових механізми впровадження квотування, які можуть у деяких випадках поєднуватися:
1. Конституційні положення - застосування принципу рівних можливостей для визначення парламентського представництва (резервування місць у парламенті) може формулюватися у Конституції з указанням пропорцій (у чотирнадцяти країнах).
2. Виборче законодавство - регламентація застосування принципу рівних можливостей суб’єктами виборчого процесу, визначення ґендерної норми і встановлення санкцій за порушення цього принципу у виборчих законах або законах про партії (в тридцяти двох країнах).
3. Окремий закон про рівноправність (рівний статус). Крім того, принцип рівних можливостей тут може підкріплюватися положеннями виборчого законодавства.
4. Статути політичних партій. Близько 200 партій у 61 країні в такий спосіб регламентують досягнення ґендерної рівності.
Названі чотири механізми використовують три різновиди квотування: партійні, електоральні і конституційні (резервування місць у парламенті). У різних країнах може застосовуватися або один із цих різновидів, або відразу кілька в різних комбінаціях. Партійні квоти застосовуються - в 61 державі, електоральні - в 33, а резервування місць у парламенті - в 12 країнах [14].