Механізми вдосконалення управління на місцевому рівні та наближення його до європейських стандартів

Продовжуючи ці елементи, ООН - ХАБІТАТ пропонує набір семи принципів, побудованих з урахуванням міжнародного досвіду та погоджених міжнародними конвенціями:

§ Сталість/сталий розвиток (баланс між соціальними, економічними потребами та потребами щодо навколишнього середовища сучасного та майбутнього поколінь, який може бути реалізований через консультації з громадою зацікавлених сторін щодо побудови стратегічного бачення міста, консультації щодо планування навколишнього середовища та процесу управління, фінансової самодостатності, через участь громадян в економічному житті їхніх міст).

§ Субсидіарність (стосовно повноважень та ресурсів, які можуть бути реалізовані через розвиток спроможності врядування на рівні міста; визначені обов’язки та ресурси на рівні міста; прозорі фіскальні трансферти, та фінансове вирівнювання для підтримки слабких місцевих громад).§ Безпристрасність (щодо надання послуг населенню органами влади та стимулювання економічного розвитку, який може бути реалізований через партнерство з приватним сектором та громадянським суспільством, чіткі та передбачувані рамки регулювання; вдосконалення обсягу місцевих доходів; чіткі завдання та цілі щодо забезпечення населення послугами, які надають органи влади).

§ Прозорість та підзвітність (керівників та всіх зацікавлених сторін, що може бути реалізоване через партисипативне бюджетування (“Participatory Budgeting”, англ.) активне залучення громадян та зацікавлених сторін до складання бюджету; прозоре проведення тендерів та процедур; боротьбу з корупцією та службовою етикою; побудову механізмів зворотного зв’язку щодо публічного управління; відкрите обговорення міських питань у ЗМІ).

§ Залучення громадян (визнання того, що люди є головним багатством міста і одночасно об’єктом та сутністю сталого людського розвитку – може бути реалізовано через культурну та громадянську солідарність, побудовану на взаємній повазі та розвитку; забезпечення повної та рівної громадянської участі; міські молодіжні парламенти, місцеві референдуми).

§ Безпека (індивідуумів та їхнього життєвого середовища, яка може бути реалізована через консультаційний процес, побудований на верховенстві права, солідарності та запобіганні масштабних помилок; обізнаність та підготовленість до природних лих та інших ризиків; управління міськими ресурсами; підтримка мультикультуралізму та толерантності до різноманітності [1].

Добре місцеве врядування забезпечує рамки, які вимагають здійснювати управління містами ефективно та результативно. Врядування - це процес поєднання влади та відповідальності у суспільстві. Це впливає на визначення публічної політики та рішень щодо суспільного життя. Врядування – ширша за уряд категорія, яка включає взаємовідносини між офіційними інституціями та інституціями громадянського суспільства, та стала важливою концепцією міжнародного розвитку. Сьогодні, національні уряди більшості країн декларують свою прихильність до демократії та доброго врядування.

Описуючи концепцію доброго місцевого врядування, ми хочемо привернути увагу до сталого розвитку, що є основним завданням для імплементації доброго місцевого врядування.

Сталий розвиток є чітко пов’язаним з імплементацією концепції доброго місцевого врядування. Головний фактор, який може загрожувати сталому розвитку - слабкі інституції, які проводять програми та заходи через непрозору систему прийняття рішень. Наслідком таких рішень є те, що пріоритети та використання ресурсів не відображають справжні потреби міських мешканців. Якщо рівень схвалення міської політики мешканцями низький, то їх мотивація буде включена в процес прийняття рішень і, відповідно, буде мінімальною. Більш того, закритий процес прийняття рішень є основою поганого управління (“mismanagement”, англ.) та корупції. Істотні вигоди досягаються завдяки побудові прозорості, підзвітності та участі всіх зацікавлених сторін у процесі прийняття рішень. На цьому шляху, темпи розвитку ростуть, та ведуть до активної участі та партнерства з приватним сектором, сектором громадянського суспільства та з громадою. Все це веде до сталого розвитку.

Перше визначення сталого розвитку з’явилось у звіті Брантландської Комісії (“Brundtland Commission”, англ.) 1987 р.: “Розвиток, це задоволення потреб сучасності без компромісів щодо спроможності майбутнього покоління задовольнити власні потреби.”

Концепція сталості/сталого розвитку була центральною у розвитку підходу дбайливого ставлення до навколишнього середовища. В подальшому цю ідею на Світовій Конференції щодо навколишнього середовища в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. було розвинуто в практичному плані в концепції Порядок денний 21 (“Agenda 21”, англ.) та Місцевий порядок денний 21 (“Local Agenda 21”, англ.). Цю концепцію з того часу приймають все більше і більше міст у країнах світу. Використання ресурсів за рахунок зловживання середовищем, що раніше вважалося “ціною за розвиток”, зараз вже неприйнятним.