Ефективність політики євроатлантичної інтеграції України: оцінювальні підходи

Зазначимо, що стратегію відносин України з Організацією Північноатлантичного договору визначено Планом дій Україна—НАТО (22 листопада 2002 р.) [6, с. 95–102]. Метою цього Плану дій є чітке визначення стратегічних цілей і пріоритетів України для досягнення її мети – цілковитої інтеграції в євроатлантичні структури безпеки. План дій містить спільно погоджені принципи і цілі, тобто фактично це є сформований на певний (чітко не визначений) період план відносин Україна—НАТО та загальні принципи дій з його реалізації. З метою забезпечення досягнення цих цілей і реалізації принципів розробляються щорічні Цільові плани з конкретними внутрішніми і спільними заходами.Застосування оцінювальних підходів євроатлантичної інтеграції передбачає з’ясування кількісно–якісної характеристики інститутів у системі відносин Україна—НАТО. Інституціалізація відносин Україна—НАТО здійснюється відповідно до Плану дій Україна—НАТО, що має стратегічний характер і визначає всі основні цілі та принципи відносин між зазначеними суб’єктами. В ньому передбачено, що спеціальна комісія Україна—НАТО має погоджувати всі спільні заходи, і через неї країни – члени НАТО можуть надавати поради щодо запропонованих конкретних заходів та термінів їх виконання. Після такого погодження держава Україна приймає рішення щодо подальших своїх і спільних дій у відносинах з НАТО. Тобто важливу роль у цих відносинах має відігравати позиція й ініціатива вищих керівних інституцій країни: Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України.

Економізація й інституціоналізація регіонального співробітництва виступає невід’ємними елементами загальнонаціональної політики вступу України до Світової організації торгівлі, євроатлантичної інтеграції як визначальної передумови інтеграції до Європейського Союзу, участі в інших європейських регіональних організаціях. Таким чином, рівною мірою досягаються як загальнодержавні, так і регіональні соціально–економічні та суспільно–політичні інтереси.

Окремо наголосимо на проблемах оцінювання взаємодії державних органів за умов сучасного розвитку українського суспільств. Це передовсім перешкоди оцінюванню на шляху визначення успішності чи неуспішності інтеграційної політики.

1. Невизначеність щодо цілей політики. Зважаючи, що цілі політики розмиті, нечіткі й це, звичайно, ускладнює процес визначення рівня їх реалізації. Часто суб’єкти взаємодії перебувають на різних ієрархічних рівнях і, відповідно, мають різні тактичні цілі та діють згідно з власним розумінням результативності у їх досягненні.

2. Труднощі встановлення причинності. Зважаючи, що оцінювання вимагає детермінізації суспільних змін, виникають труднощі із встановленням їхніх причинно–наслідкових зв’язків.

3. Розпорошеність впливів політики. Зважаючи, що політика має вплив, окрім груп, на які вона спрямована, ще й на інші групи та індивідів, його слід обов’язково враховувати, оскільки він може бути як символічним і матеріальним, так і в консенсусному поєднанні.

4. Труднощі з отриманням даних. Це досить серйозна перешкода у практиці проведення оцінювання. Аналітики–експерти з власного досвіду знають про дефіцит точних і адекватних даних та неупередженої інформації для виявлення реального впливу чи наслідків взаємодії суб’єктів політики.

5. Офіційний опір. Оприлюднення даних та інформації щодо результативності й ефективності взаємодії державних органів у процесі реалізації політики викликає офіційний опір висвітленню неґативних наслідків щодо діяльності адміністративних органів чи окремих осіб. Офіційний опір виявляється в применшенні значення оцінювання, відмові в доступі до інформації, ЗМІ, попередженнях, структурних тисках чи особистих впливах. При цьому слід зважати на організаційну інерцію — опір будь–яким змінам з боку організації як структури.

6. Обмеження в часі. На цьому вже неодноразово наголошувалося, і часові обмеження є серйозною перешкодою у проведенні оцінювання, оскільки політики очікують швидких суспільних змін, на відміну від структурних, а управлінці намагаються пригальмувати цю швидкість. Часовий чинник — це суттєвий елемент оцінювання, адже він дає змогу враховувати довготривалі ефекти політики.

7. Іґнорування наслідків оцінювання. “Невідповідні” результати оцінювання можуть критикуватися, іґноруватися або визнаватися за помилкові. Арґументами невизнання оцінювання є:

— недосконала структура програми;

— використання неадекватних даних;