Ефективність політики євроатлантичної інтеграції України: оцінювальні підходи

Оцінювання як один із видів адміністративного моніторингу після факту, коли вищі керівники, управлінці вищого і середнього рівня та безпосередні виконавці уповноважують своїх підлеглих або зовнішніх дослідників і консультантів на з’ясовування того, як розвиваються різні етапи адміністративного процесу, який вигляд мають продукція і наслідки, чи наслідки є результатом державної діяльності і чи немає інших, дешевших засобів досягнення тієї самої мети. Оцінювання також може виконуватись як засіб самооцінки з метою навчання і самовдосконалення.

Результати контролю після факту, особливо оцінювання, мають використовуватись як інформація для навчання в первинному процесі державної діяльності. Результати оцінювання можуть доводитись до відома різних аудиторій: вищих керівників, управлінців, службовців, що приймають рішення. Як метапроцес, надання контрольної інформації називається зворотним зв’язком. На основі наданої інформації різні споживачі оцінювання можуть вплинути на процес державних дій або здійснити дії в його напрямку. Зворотний зв’язок повинен забезпечити перенацілювання і перегляд як продовження, зміни або припинення. На підставі результатів оцінювання процес державних дій має пройти всі етапи і бути підданий контролю.

Оцінювання взаємодії суб’єктів у процесі суспільних перетворень ґрунтується на мінімальному раціональному припущенні про цілі, наміри, сприйняття, судження, думки, схеми, плани, ідеології тощо. Тому доцільним є перелік загальних способів проведення оцінювання:

- залучення до роботи експерта як штатного працівника;

- звернення до сторонньої дослідно–оцінювальної чи консалтинґової організації;

- оголошення конкурсу на проведення оцінювання за допомогою спеціальної процедури;

- проведення оцінювання вченим–дослідником з академічного середовища (як підтвердження правильності теорії на практиці) і звернення по субсидування за результатами оцінювання.

В основі цього процесу лежить усвідомлення експертом своєї “свободи маневру” з огляду на структурні та процедурні обмеження оцінювання, оскільки жоден з варіантів не є ефективно оптимальним з точки зору абсолютної переваги. Багато залежить від місця і фактичного рівня експерта в структурі організації. Вибір одного з них слід розглядати крізь призму таких аспектів:

- ступінь довіри адміністрації до аналітичного потенціалу експертів;

- об’єктивність (унеможливлення упередженості);

- розуміння політики;

- потенціал для використання;

- автономія.

Досить часто трапляється, що рішення про моніторинг шляхом оцінювання приймається за межами відповідної системи взаємодії. Особливо це стосується впровадження інноваційних та представницьких програм суспільних перетворень, наприклад, моніторинг українських виборів комітетом ОБСЄ. Хоча нерідко розробники політики суспільних перетворень вважають моніторинг–оцінювання своєрідним ритуалом, створеним для задоволення фінансових органів і абсолютно зайвим.

Загалом оцінювання – це раціональний інструмент, який використовується для нераціональних чи неінформаційних суспільних потреб. Оскільки оцінювання є елементом політичної гри для обґрунтування або руйнування певного напряму політики, то, власне, мало зацікавлених у здобутті об’єктивно–незаанґажованої інформації. Експерти де–факто стають виконавцями цієї ролі й нагальною необхідністю для них є з’ясування кола осіб і причин обстоювання потреби оцінювання (досить часто воно є вигіднішим опозиції), а також тих, хто був невпевненим чи заперечував потребу в оцінюванні. Загалом оцінювання суспільних перетворень має позитивний наслідок навіть за умови невикористання його результатів, оскільки матеріали оцінювання показують напрями і тенденції поліпшення політики, нові суспільні проблеми для аналізу, рекламують політику, її виконавців та експертів тощо.Оцінювання результатів (кінцевий матеріал напряму політики), наслідків (заздалегідь передбачених фахівцями) та ефектів (прямих, побічних, небажаних тощо) буде неповним без акцентування на такій дефініції, як впливи. Здебільшого їх ототожнюють з результатами, але досить часто застосовують для визначення довготривалих наслідків або в ширшій сфері. Головний акцент оцінювання зосереджується на тому, чи політика або програма змінює становище або ситуацію на краще, а отже, чи має вона вплив. Відповідна оцінка результатів і є вирішальним чинником у визначенні, чи досягла політика цілей. До того ж значення впливів полягає в чистому наслідку програми чи політики з урахуванням того, що б сталося за її відсутності. На практиці це означає переконання в еквівалентності оцінювальних показників.