Державне будівництво і державне управління: компаративний аналіз

– функції системних елементів як основні напрями їх діяльності щодо керування економічним, соціально–культурним, політичним розвитком українського суспільства;

– внутрішньоорганізаційна структура органів державної влади й органів місцевого самоврядування, внутрішні взаємини структурних підрозділів;

– форми і методи виконання структурами державної влади і структурами місцевого самоврядування своїх функцій і завдань;

– форми і методи взаємин і взаємодії цих структур з українською громадськістю.

Надзвичайно важливо для України розвивати сьогодні наукову сферу державного будівництва саме в її широкому значенні, як дослідження, розробку і вирішення проблем загальнодержавних, а не тільки правових, тобто проблем, безпосередньо пов’язаних із розвитком держави і суспільства. Адже існуюча методологічна фрагментарність, системна мозаїчність, спроби займатися державним будівництвом на політичних принципах, підміна інтересів суспільства клановими інтересами, “провінціальність і дилетантизм українських політичних наук” [5, с. 189], непрофесіоналізм і аморальність еліти як відсутність її здатності відповідати на виклики сучасності, привели в підсумку до того, що державне будівництво в Україні:

1) не забезпечує формування держави як системної цілісності;

2) не є способом переходу України із становища об’єкта міжнародної політики в позицію суб’єкта (синдром “молодшої сестри”);

3) не формує українське суспільство як цілісність, але лише як співдружність національностей, що проживають на одній території.Такий стан державного будівництва в Україні є природним в умовах відсутності регулярних наукових досліджень щодо цього напряму. Тому сформована сьогодні практична ситуація життєдіяльності Української держави вимагає негайного проведення досліджень з цього питання. Слід зазначити, що кількість наукових праць, присвячених вивченню питань державного будівництва в Україні нечисленна, майже усі вони перебувають у правовій площині (за винятком [1]), і державне будівництво як система жива, практична, насущна в них не розглядається. Сьогодні державне будівництво лише мимохіть (за винятком [6, 7]) згадується в роботах з державного управління [8, розд. 2, гл. 8; 9, с. 17], причому сам термін не розкривається, далі по тексту не вживається і більш у роботі не згадується, а в працях інших дослідників і того немає. У свою чергу, й у роботах з державного будівництва поняття державного управління і державної служби розглядається далеко не так докладно, як міг би розглядатися даний науковий напрям [1, с. 176–203; 3, с. 18–27]. У них державне управління розглядається вузько – або в контексті з’ясування сутності виконавчої влади, або як цілеспрямована організуюча підзаконна діяльність системи органів держави, що здійснюють завдання виконавчого і розпорядницького характеру у сфері господарського, соціально–культурного і державного будівництва. А державна служба і зовсім “вирвана” із контексту державного управління, розглядається без всякого ув’язування з ним, у вузькому нормативно–правовому ключі, тим часом як державна служба, виключена із широкої панорами державного управління, значно збіднює своє значеннєве наповнення. Це є однією з причин того, що роботи з державного будівництва недооцінюють справжні можливості і масштаби державного управління, розглядаючи його як вузьку сферу діяльності виконавчої влади і як підгалузь права.

У [1, с. 13] “державне будівництво і місцеве самоврядування” визначене як організація і діяльність усієї системи органів державної влади й органів місцевого самоврядування, їхніх структурних підрозділів, що забезпечується за допомогою відповідних форм і методів реалізації їхніх функцій і завдань щодо керівництва соціально–економічними, політичними і культурними процесами в державі і суспільстві. Тим часом особливістю державного будівництва є те, що даний науковий напрям виникає як комплексна сфера, обумовлена, з одного боку об’єктом – державою, а з другого – процесом – будівництвом. Складність досліджень державного будівництва в тім, що методологія наукових досліджень подібних комплексних наук сьогодні тільки створюється [10].

Очевидний родовий зв’язок державного управління і державного будівництва, що мають загальний об’єктний корінь – державу. Однак процеси, що визначають предметний характер цих наукових сфер – різні. Водночас очевидно, що обидва процеси взаємозалежні, оскільки процес будівництва не видається можливим без його організації – управління. Тому обидва предмети є взаємозалежними і взаємодоповнюючими і повинні розглядатися в комплексі. При цьому державне будівництво виступає як стратегія державного управління. Таким чином, предметом досліджень державного будівництва є формування об’єкта – держави як цілого на основі процесу (будівництва).