Державне будівництво і державне управління: компаративний аналіз

У функціонуванні будь–якої держави найважливішими є такі її елементи, як організаційна побудова, форми і методи реалізації мети, завдань і функцій держави, її органів, удосконалювання і розвиток організації їхньої діяльності, ефективна взаємодія різних структур державної влади. Цей фактор обумовлює виділення такої спеціальної сфери і виду державної діяльності, як державне будівництво.

Взаємозв’язок таких елементів держави, як її організаційна структура, форми і методи державного управління, взаємини різних складових державного механізму в [1, c. 10] визначається як державність. Елементи державності можуть з’являтися тоді, коли держави як суверенній і незалежній ще не існує на карті: саме так – у рамках СРСР – проходив розвиток державності України. Водночас у незалежній державі поняття державності не тільки зберігає самостійне значення, але і збільшує його, оскільки побудова нової держави здійснюється передусім через реформування державності – тобто, саме процес становлення, удосконалювання і розвитку державності визначається як державне будівництво.

Виходячи з цього, відправними віхами на шляху державного будівництва України треба вважати наступні три події:

– “Декларацію про державний суверенітет України”, прийняту Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 р.;

– “Акт проголошення незалежності України”, прийнятий Верховною Радою України 24 серпня 1991 р.;

– Конституцію України, прийняту на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.

В Основному Законі України закріплені основні принципи побудови держави, такі як:

– суверенітет і незалежність;

– демократизм;

– соціальний характер держави;

– правова держава,

а також визначено, що головною метою держави і діяльності державних органів є людина, її честь, достоїнство, права і свободи.

Крім того, в Основному Законі держави визнане і гарантоване місцеве самоврядування в Україні, що, у свою чергу, послужило підставою для об’єднання понять державного будівництва і місцевого самоврядування в один термін – “державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні”, що у [2] уживається з метою позначення організації і діяльності держави, державних органів, органів місцевого самоврядування і їх організаційної структури, форм і методів їхньої діяльності щодо виконання своїх безпосередніх функцій.

Існує широке і вузьке розуміння державного будівництва. Перше містить у собі управлінську діяльність законодавчої, виконавчої, судової гілок влади, Президента України, прокуратури, а також інших конституційних органів держави. У вузькому значенні державне будівництво трактується як діяльність органів виконавчої влади. У першому значенні державне будівництво трактується як галузь соціального або державного управління в широкому розумінні, а в другому – як система правових норм, що регулюють організацію й діяльність державних органів і органів місцевого самоврядування.

Слід зазначити, що деякі вітчизняні дослідники виходять із другого, вузького значення, визначаючи державне будівництво як підгалузь конституційного процесуального права.

Певною мірою така характеристика бере свій початок у радянському періоді розвитку української державності, коли саме в юридичній науці була виділена спеціальна галузь державознавства, що мала назву “радянське будівництво”. У той час також існувало два підходи: відповідно до першого радянське будівництво вважалося галуззю державного будівництва, відповідно до другого – галуззю соціального управління [3]. Радянське будівництво охоплювало всю державну систему, оскільки в радянській системі не існувало місцевого самоврядування і всі місцеві ради входили в загальну державну структуру. Сьогодні політична система України змінюється, модернізується, тому таке – “вузьке” – трактування цієї спеціальної сфери і виду державної діяльності вже не відповідає реальним умовам та потребам зростаючої Української держави, збіднює її сучасні можливості і звужує перспективи розвитку державного будівництва.