Державна політика у сфері забезпечення молоді житлом в Україні: сутність, принципи та шляхи реалізації

Форми і методи державної підтримки мають визначатися залежно від потреби у поліпшенні житлових умов, рівня матеріального добробуту молодих родин, місця проживання (у містах чи сільській місцевості), місця роботи (державна служба, галузь освіти, медицини, виробництво), наявності і кількості дітей у родині.

Державна підтримка молодих родин, які потребують поліпшення житлових умов, має здійснюватися шляхом:

- надання безоплатних субсидій і поворотних позик (позичок) таким родинам на придбання житла;- компенсації частини фактичних витрат на будівництво чи придбання житла, списання частини заборгованості за кредитом за рахунок державного бюджету і бюджетів органів місцевого самоврядування у разі народження (усиновлення) дитини;

- виділення будівельних матеріалів для індивідуального житлового будівництва (насамперед у сільській місцевості);

- надання багатодітним малозабезпеченим родинам житлових приміщень з державного і місцевого житлового фондів за договорами соціального найму;

- створення системи державних і приватних орендних (прибуткових) будинків.

Важливою умовою такої підтримки має стати те, що її надання не може відбуватися за рахунок скорочення допомоги іншим групам населення. Допомога з боку державного бюджету має стимулювати залучення коштів підприємств і організацій, а також самих громадян.

Висновки. Про важливість та зацікавленість держави в реалізації права на житло молоді свідчить система прийнятих законодавчих актів, норми яких визначають поняття, характеризують суб’єкти управління, принципи, а загалом і весь механізм молодіжного житлового кредитування.

Державна політика у сфері забезпечення молоді житлом має бути спрямована на забезпечення житлом соціально активної частини молоді, зокрема молодих сімей, вважаючи за стратегічну мету розбудову інноваційного суспільства в Україні.

Це є актуальним з огляду на очевидну неспроможність держави вирішити житлову проблему молоді в цілому, де пріоритетність набувають ті чи інші сегменти молоді залежно від концепції молодіжної політики й стратегії розвитку держави. На нашу думку, державна політика має передбачати забезпечення житлом насамперед тієї частини молоді, яка здатна найбільш ефективно реалізувати загальнодержавну стратегію розвитку.

Напрями подальших досліджень. З практики провадження державної політики молодіжного житлового будівництва та за результатами наукових досліджень очевидною є проблема децентралізації такої політики. Поширення роботи регіональних управлінь Фонду на невеликі міста, селища та села - це не тільки один із програмних заходів, а ще й комплексне вирішення низки питань підвищення ефективності використання кредитних коштів (менша вартість житла, залучення коштів місцевих бюджетів та матеріальних активів на кредитування), що зумовлює й необхідність подальших досліджень регіональної політики у сфері молодіжного житлового будівництва.

Список використаних джерел

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України від 28 черв. 1996 р. // Відом. Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141; www.rada.gov.ua

2. Сімейний кодекс України // www.rada.gov.ua

3. Закон України про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні // www.rada.gov.ua

4. Державна програма забезпечення молоді житлом на 2002-2012 роки: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 29 лип. 2002 р. № 1089 // www.fhb.kiev.ua

5. Звіт Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву про виконання Державної програми забезпечення молоді житлом на 2002-2012 роки та про результати роботи у 2006 році // www.fhb.kiev.ua