РОЛЬ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В ІНВЕСТИЦІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
n — строк у днях від дня обліку до дня платежу;
Т — максимальна кількість днів у році за умовами договору.
Сума дисконту стягується банком ніби наперед, але зараховується на дохідний раху-нок банку тільки після отримання платежу за векселем.
Враховуючи вексель, банк отримує його у своє розпорядження, стає кредитором — векселедержателем з усіма правами й обов’язками останнього згідно з Положенням про век-сель.
Інвестиційні операції, як і кредитні, приносять основну частину доходів банку, також підлягають ризикам. Банківським інвестиціям властиві такі ризики:
1.Кредитний ризик. Пов’язаний з імовірністю того, що фінансові можливості емітента знизяться настільки, що він виявиться неспроможним виконати свої зобов’язання щодо спла-ти основного боргу та доходів по цінних паперах.
2.Ринковий ризик. Випливає з того, що за непередбачуваних обставин на ринку цінних паперів або в економіці привабливість цінних паперів як об’єкта грошових вкладень може бути частково втрачена, внаслідок чого їх продаж стане можливим лише за умови великої знижки.
3.Процентний ризик. Пов’язаний з тим, що зростання чи зниження процентних ставок негативно вплине на різницю між процентними доходами й процентними витратами. Наприклад, зростання процентних ставок веде до зниження ринкової ціни раніше емітованих зобов’язань.
4.Інфляційний ризик. Імовірність того, що ціни на товари й послуги, що придбаваються банком, збільшаться або вартість активів банку буде зведена до нуля через зростання цін.З метою підвищення доходів, зменшення ризику втрати ліквідності в нинішніх умовах комерційні банки застосовують дійові методи управління інвестиційним портфелем, а саме:
1.Метод короткострокового акцепту. Цей метод відноситься до найбільш обережних. Інвестиційний портфель банку повністю формується з короткострокових цінних паперів (2-3 роки), що підвищує банківську ліквідність. Цей підхід доцільний в період зростання процентних ставок. Дохідність тут не розглядається як пріоритетна ціль.
2.Метод рівномірного розподілу коштів. Дозволяє зменшувати коливання в доходах від цінних паперів і, хоча не приносить великих доходів, гарантує відсутність значних втрат.
3.Метод довгострокового акцепту. Цей метод є протилежністю методу короткостро-кового акцепту. Доцільний у період падіння ринкових норм процента. На практиці є доступ-ною переважно великим банкам, які мають доступ до ліквідних коштів.
4.Метод процентних очікувань. Застосування цього методу пов’язане з прогнозуван-ням динаміки процентних ставок і спекуляцією на цих змінах.
5.Метод «штанги». Цей метод є найбільш доцільним для комерційних банків. При такому підході основна частина інвестиційного портфеля складається з довгострокових зобов’язань, що врівноважуються короткостроковими паперами, в той час як облігацій з середнім терміном дуже мало або вони взагалі відсутні.
Основним засобом зменшення ризику є диверсифікація вкладень, коли капітал розпо-діляється між великою кількістю цінних паперів. При цьому цінні папери купуються різних видів, різної якості та з різним терміном погашення. За допомогою диверсифікації неможли-во повністю позбавитись ризику, але можна його зменшити.
При диверсифікації рекомендується обмежити вкладення коштів у певний вид цінних паперів у розмірі 10% від загальної вартості інвестиційного портфеля. Коли інвестиційний портфель досягне такого стану, що інвестор забезпечить необхідне досягнення інвестиційних цілей, він вважається збалансованим.