Характеристика факторів стримування прямих іноземних інвестицій в Україну

Декрет Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 18 серпня 1998 р. "Про заходи щодо зменшення впливу фінансової кризи в Росії" передбачав, наприклад, що виплати, які перевищують 10 тис. дол., можуть здійснюватися лише через акредитиви або інкасо. Авансові платежі за контрактами з імпорту у гривнях та іноземній валюті були заборонені. Щоб отримати позику в банку, компанія мала отримувати реєстраційний сертифікат від НБУ після підписання угоди про позику. Якщо сертифікат не надавався, угода про позику втрачала чинність. Національний банк України попередив, що він не надаватиме сертифікати на позики, якщо відсоткова ставка перевищує максимальну валютну ставку доходів за облігаціями зовнішньої позики Міністерства фінансів України. Ці заходи майже унеможливили практичне отримання компаніями в Україні зовнішнього фінансування у вигляді позик.

Для забезпечення надходжень необхідних сум валюти на український валютний ринок спільна постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 10 вересня 1998 р. запровадила 75 % ставку відрахування всіх валютних доходів, депонованих на рахунках юридичних осіб. Але вже 14 вересня ця вимога була зменшена до 50 %. Згідно з постановою НБУ "Про заходи контролю над придбанням іноземної валюти", що набула чинності 1 жовтня 1998 p., уповноважені банки, які бажають придбати іноземну валюту, повинні були надати кілька документів для підтвердження свого права на цю операцію (торговельні контракти, податкові і митні декларації та ін.). Банки мали надати Державній податковій адміністрації України інформацію про клієнтів, які бажають придбати іноземну валюту, включаючи паспортні дані директора та бухгалтера клієнта. При цьому лише НБУ мав право надати дозвіл на придбання іноземної валюти.

Очевидно, що цих заходів було вжито для стримування знецінення гривні та збереження незначних валютних резервів НБУ, які зменшилися впродовж кількох останніх місяців і за допомогою яких НБУ намагався підтримати національну валюту через купівлю зайвих гривень. Ці заходи вплинули на поточні платежі та рух капіталу між Україною та іншими країнами. Зважаючи на обмежувальний характер цих заходів, більшість з них можна розглядати як порушення положення про статус "кво" ст. 48, абз. З "Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Союзом". Ця угода передбачає, що Україна не має права вводити нові курсові обмеження на рух капіталу і поточні платежі, а діючі положення не можуть змінитися на жорсткіші. Ці заходи також не відповідають "гарантійному положенню" ст. 48, абз. 6 зазначеної Угоди. Це положення передбачає обмеження лише у виняткових випадках, коли рух капіталу створює або може створити значні ускладнення функціонування обмінного курсу або монетарної політики, і лише за умови виконання положень ст. 48, абз. 1 і 2, що виключає будь-які обмеження на поточні платежі та рух капіталу, пов'язані із прямими іноземними інвестиціями. Але відповідно до ст. 48 Угоди гарантійні заходи щодо руху капіталу, які вважаються необхідними, не можуть тривати понад 6 міс.

Окрім того, що ці заходи можуть призвести до порушення Угоди про партнерство і співробітництво (УПС) між Україною і Європейським Союзом, вони дуже ускладнюють здійснення іноземних інвестицій в Україну. Якщо ці заходи вжито тимчасово та з метою стабілізації загальної економічної ситуації в Україні, їх певною мірою зрозуміють іноземні інвестори. Але, незважаючи на це, такі заходи гальмують діяльність іноземних інвесторів, тому мають бути якнайшвидше припинені.Ринок капіталу. Ринки акціонерного капіталу в Україні перебувають лише на ранній стадії свого розвитку і в перспективі мають забезпечити гарні інвестиційні можливості українським та іноземним підприємствам і фізичним особам. Найбільш великими інвесторами на цих ринках є пенсійні та інвестиційні фонди, які функціонують в усьому світі.

Сьогодні інвестори, які зацікавлені у цьому ринку в Україні, не мають повної, надійної та вичерпної інформації про компанії, що випускають акції, цінні папери та проводять операції з цінними паперами. Гальмує дії інвесторів і та обставина, що бухгалтерські, аудиторські та фінансові звіти в Україні складаються у формі, яка відрізняється від міжнародних бухгалтерських стандартів (GAAP, IAS), тобто не відповідає загальноприйнятим бухгалтерським принципам. До того ж фінансові дані українських компаній не відбивають їх реальне фінансове становище і можуть бути легко сфальсифіковані.

Діюча система не спроможна надати можливість акціонерам побачити справжній стан компанії та запропонувати вчасну і корисну управлінську інформацію. У багатьох сферах економіки повні обсяги продукції не відображені у статистичній інформації або фінансових відомостях компаній, що подаються податковим органам та органам статистики. Спостерігається цікава тенденція: у радянські часи державні підприємства мали стимул завищувати показники обсягів продукції для звітування про формальне виконання п'ятирічного плану, а нині приватні та приватизовані компанії прагнуть на офіційному рівні подавати дані про менші обсяги продукції для зменшення податкових зобов'язань. Незважаючи на це, вже кілька місцевих та іноземних компаній інвестували понад 1,5 млрд дол. на ринках акціонерного капіталу. Ці інвестиції формують джерело надходжень капіталу національним компаніям для фінансування продовження або розширення своєї діяльності та створення стабільних робочих місць для українських працівників.

1. Цінні папери. Велика кількість операцій з торгівлі цінними паперами здійснюється між структурами — нерезидентами та резидентами. Важливі аспекти придбання і продажу облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) залишалися нез'ясованими до недавнього часу, поки не були затверджені спеціальні положення Кабінетом Міністрів і Національним банком України. Наприклад, придбання облігацій структурами-нерезидентами зараз визнається як форма іноземного інвестування згідно із ст. 13 Закону України "Про режим іноземного інвестування".