Характеристика факторів стримування прямих іноземних інвестицій в Україну

Порядок реєстрації головним чином врегульовано у ст. 8 Закону України "Про підприємницьку діяльність" від 26 лютого 1991 р. та у постанові Кабінету Міністрів України "Про державну реєстрацію комерційних підприємств" від 26 січня 1996 р. Вимоги щодо реєстрації юридичних осіб обмежуються вимогами, наведеними в Законі. Більшість необхідних документів відповідає документам, потрібним для реєстрації компанії в інших країнах. Деякі документи, наприклад дозволи Антимонопольного комітету та ідентифікаційний код Держкомстату, є додатковими вимогами, які часто потребують багато часу для їх отримання, але є доцільними. Незважаючи на це реєстраційні органи намагаються надавати перевагу внутрішнім розпорядженням, а не положенням відповідного законодавства. Вони дуже винахідливі у створенні "додаткових вимог" і віднаходженні причини відмовити у реєстрації. Найрозповсюдженішою "додатковою вимогою" при реєстрації є "обов'язкові платежі до фонду соціального забезпечення реєстраційного органу". Ще однією додатковою вимогою, яку часто використовують реєстраційні органи, є подання інших документів, наприклад сертифікату на власність приміщень, орендованих особою, яка бажає зареєструватися. Відомо також, що органи реєстрації вимагали фіксації, наприклад, внесків до статутного фонду до звітів бухгалтерії ще до реєстрації. При цьому органи реєстрації не визначали, яким чином можна внести щось у звіти бухгалтерії неіснуючої юридичної особи.Реєстраційні органи часто відмовляють у реєстрації, аргументуючи це тим, що подані документи не відповідають вимогам українського законодавства. Часто статути та положення про заснування треба переробляти кілька разів, навіть такі, що відповідають вимогам законодавства та регулюють лише відносини між учасниками і не торкаються жодних державних інтересів. Часто перед поданням заяви потрібно зробити кілька спроб для переконання посадових осіб у тому, що всі документи відповідають законодавству. П'ятиденний термін реєстрації, встановлений у ст. 8 Закону України "Про підприємницьку діяльність", є більше винятком, ніж правилом. Окрім цього, вимагається, щоб керівник був присутній особисто, оскільки не може бути представлений будь-ким на певних етапах реєстрації. Ці додаткові вимоги роблять реєстрацію не лише дорогою, а й потребують для неї багато часу, що може впливати на рішення про місце реєстрації. Оскільки в кожному районі Києва існує окремий орган реєстрації, а порядок реєстрації в кожному з них значно вирізняється, деякі райони стають менш привабливими, ніж інші. Зазначимо, що окремі фірми через такі перешкоди уникають певних районів, незважаючи на те, що в цих районах інфраструктура для них найкраща.

Прийнята постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок офіційної реєстрації комерційних підприємств" від 25 травня 1998 р. передбачає певні заходи для полегшення і прискорення реєстрації комерційних підприємств. Практика покаже, наскільки поліпшилася ситуація щодо сприяння інвестиційному процесу.

Корпоративне законодавство

В Україні юридичні особи можуть створювати підприємства відповідно до законів України "Про господарські товариства" (Закон про компанії) від 1991 р. та "Про підприємства" від 1993 р. Іноземні інвестори для ведення економічної діяльності переважно обирають акціонерні товариства та компанії з обмеженою відповідальністю, діяльність яких регулюється Законом України "Про господарські товариства".

Цей Закон було прийнято відразу після здобуття незалежності Україною з метою створення правової основи для формування та діяльності приватних підприємств на відміну від державних. Оскільки Закон було змінено незначною мірою, він не передбачає норм, до яких звикли інвестори у своїх країнах, і положень про структури корпоративного управління, стратегії та процедури, що необхідні компаніям для їх розвитку, залучення нового капіталу і конкурентоспроможності на міжнародному ринку.

Меншість акціонерів. Одним з основних питань, що привертає увагу останніми роками, є недостатній захист меншості акціонерів законодавством. Оскільки українське законодавство обмежує іноземну участь у статутному фонді (капіталі) підприємства до 49 % або менше, в деяких секторах, наприклад у видавничій справі, страхуванні та ін., а також на деяких приватизованих "стратегічних" підприємствах захист меншості акціонерів набуває особливого значення для іноземних інвесторів. У той час, коли компанії функціонують відповідно до волевиявлення більшості акціонерів, існують випадки, коли дії більшості, навіть затверджені відповідно до закону, завдають шкоди меншості, наприклад:

• надання додаткових фінансових пільг більшості акціонерів;

• випуск додаткових акцій на основі pro rata, знаючи, що, незважаючи на будь-яке право переважного придбання, існуюча меншість акціонерів не може дозволити собі придбати нові акції, послаблює їх.

Українське законодавство про підприємства не передбачає жодних обов'язків з боку більшості акціонерів діяти сумлінно та поважати меншість акціонерів. Повноваження директорів/керівників обмежуються лише загальним наглядом. На відміну від західного законодавства узгоджувальні та обмежувальні накази у разі порушення статуту, заходи проти несправедливого тиску, статутні представницькі накази та інше не передбачаються. У результаті меншість акціонерів погано захищена, вона не має юридичних інструментів протидії несправедливому ставленню більшості акціонерів.