Фінансове інвестування
де D — очікувані в t-му році доходи від володіння цінним папером;
d — очікувана дохідність;
І— рік прогнозного періоду володіння цінним папером;Τ — останній рік володіння;
Ц — ціна продажу або погашення цінного папера в останній рік періоду володіння цінним папером.
При інвестуванні зазвичай все залежить від вибору цінних паперів, тобто інструментів для зростання капіталу. Слід зазначити, що не буває однозначно "поганих" чи "добрих", вигідних чи невигідних
цінних паперів. Усе залежить від стратегії інвестора та його вміння передбачати майбутній хід подій на фінансовому ринку щодо обраних для інвестування цінних паперів. Якщо обрано правильно стратегію, у портфелі інвестора є місце (і потреба) для різних цінних паперів. І саме розмаїття цінних паперів з різними сполученнями дохідності й ризику забезпечують інвестиційні якості портфеля.
Фінансовий інвестор здійснює операцію купівлі або продажу цінного папера:
• з інвестиційними намірами, якщо інвестор вважає, що ринкова ціна цінного папера не відповідає його дійсній вартості й у майбутньому зросте. Ця майбутня різниця цін може бути для інвестора джерелом прибутку. Інвестування через цінні папери стає можливим завдяки тому, що вартість цінних паперів має властивість змінюватися, зростати;
• з метою зміни форми капіталу, його трансформації. Інвестор з різних причин хоче повернути вкладені кошти або зберегти їх, вклавши в надійніші цінні папери, придбати нові цінні папери. У такому разі основним мотивом інвестора є не очікування прибутку, а можливість використати цінні папери для трансформації активів, зважаючи на таку якість цінних паперів, як ліквідність, можливість повертати вкладені в них кошти.
Технологію роботи фінансового інвестора можна представити такою узагальненою послідовністю дій:
1) вибір інвестиційної стратегії;
2) аналіз та прогнозування ситуації на ринку цінних паперів;
3) вибір найпривабливіших (з точки зору обраної стратегії) цінних паперів. Для пошуку на фондовому ринку недооцінених цінних паперів інвестор має постійно аналізувати інформацію щодо стану фондового ринку, динаміки цін, прогнозувати стан справ у емітентів цінних паперів;
4) формування портфеля цінних паперів здійсненням операцій купівлі та продажу цінних паперів на ринку: переговори з продавцем цінних паперів, оформлення договору купівлі цінних паперів, перереєстрація прав власності на придбані цінні папери;
5) організація постійного моніторингу за станом ринку та дохідністю інструментів інвестиційного портфеля;
6) оцінка ефективності інвестиційного портфеля;
7) перегляд (у разі потреби) складу інвестиційного портфеля.
Незалежно від процедури і розрахунків, які проводив інвестор, якщо портфель сформовано, то це є результатом багатокритеріаль-ної оптимізації, що відтворює суб'єктивне розуміння інвестором оптимального співвідношення між дохідністю і ризиком. Методи формування портфеля також є суб'єктивним процесом поєднання існуючих підходів (теорій або моделей), методичних рекомендацій щодо розрахунків дохідності й ризику, наявної в інвестора інформації (повної або неповної щодо ринку та емітентів фінансових інструментів), інтуїції інвестора і його менеджерів.