ДУХОВНА КУЛЬТУРА ЕПОХИ ПРОСВІТНИЦТВА
Напередодні та під час французької революції XVIII ст. архітектура у Франції знов повертається до класицизму — „ наслідуванню архітектури стародавніх Греції і Риму. Цей стиль особливо утвердився в роки імперії Наполеона І. Бу¬дівлі, портики, меморіальні колони і тріумфальні арки спо-руджувалися в чітких, величних пропорціях, як в часи імператорського Риму. Всюди можна було бачити військову атрибутику: гармати, щити, римських орлів, бойові коліс¬ниці. У такому ж дусі оформлювалися й численні площі, парки, фасади та інтер'єри багатьох великих громадських будівель. Все це підкреслювало військову та політичну могутність наполеонівської імперії. Стиль французької ар¬хітектури, пов'язаний з часом імперії Наполеона І, прийня-то називати ампіром (імперія).
Одним з шедеврів французького класицизму другої по¬ловини XVIII ст. є Площа Згоди (Пляс де ля Конкорд) у Парижі, створена за проектом видатного архітектора Ж.А. Габріеля (1698—1782 рр.).
Класицизм як основний напрям архітектури широко ви¬користовувався і в Англії. У його становленні визначну роль відіграв у XVII ст. великий англійський архітектор Ініго Джонс (1573—1652 рр.), а найвищого розвитку класи¬цизм досяг наприкінці XVII—початку XVIII ст., що пов'я¬зано з творчістю архітектора Крістофера Рена (1632—1723 рр.). Під час великої пожежі 1666 р. в Лондоні згоріло 13200 будин¬ків. Весь лондонський центр (Сіті) треба було зводити заново. Під керівництвом Крістофера Рена була проведена велика робота по плануванню лондонського центру, збудовано без¬ліч споруд. Однак найбільшим його досягненням був собор св. Павла, який споруджувався з 1675 по 1710 рр. і вважається шедевром світової архітектури. Напис на могиль¬ній плиті Крістофера Рена, похованого в соборі, закликає: «Якщо ти шукаєш пам'ятник будівничому, то оглянься дов¬кола!».
При дворах абсолютних монархів XVIII ст. розквітав пишний офіційний придворний живопис. У ньому було мен¬ше релігійних мотивів, ніж у середні віки, переважали сю¬жети з історії Стародавнього Риму і міфології, портрети королів, полководців, сцени битв. Особливо модним став так званий «галантний живопис», який змальовував світ¬ських дам і кавалерів, пікніки на лоні природи. Картини на міфологічні сюжети також набували «галантного» харак¬теру.
Наприкінці XVIII ст. гостра політична боротьба фран¬цузької буржуазії проти дворянства відбилася і в живопи¬сі. Замість міфологічних сюжетів, розваг дворян і «галант¬них» сцен художники почали зображати героїв Стародав¬нього Риму і Греції, які боролися за республіку. Художни¬ки створювали картини з образами реальних людей з «третьої верстви», відходили від манірності, властивій «галантному» живопису, писали портрети видатних просві¬тителів XVIII ст. У такому напрямі працював талановитий художник Ж. Б. Грез (1725—1805 рр.), який написав пор¬трет Дені Дідро.
Найбільш видатним представником класицизму став Ж.Л. Давід (1748—1825 рр.). Ще до Великої французької революції він написав картину «Клятва Гораціїв», на якій зображений батько, який благословляє синів на бій з воро¬гами республіки у Стародавньому Римі. Під час революції митець голосував за страту короля і вніс у Конвент пропо¬зицію про перетворення королівського зібрання картин і статуй в Луврі у національний музей. Загальновідома його картина «Смерть Марата» була в історії живопису кроком до реалізму. В подальшому, за часів імперії, Ж.-Л. Давід став писати пишні, офіційно-холодні, придворні картини, які звеличували Наполеона і створену ним нову знать.
На останню чверть XVIII ст. припадає виникнення складного, внутрішньо суперечливого духовного руху, який отримав назву романтизм. Найбільш яскраве вираження романтизм, звернений до внутрішнього духовного світу лю-дини, знайшов у філософії та в мистецтві. Для романтизму властивий духовний порив, піднесення над реальністю, що зумовлено небажанням змиритися з суперечностями дійс¬ності. Культ особистості і культ мистецтва як сфери свобо-ди творчості пояснюють особливості мистецтва роман¬тизму.Романтизм, показ героїки національно-визвольної боротьби є характерними для творчості великого іспанського художника Ф. Гойї (1746—1828 рр.). Широко відомий гру¬повий портрет королівської сім'ї, в якому він не побоявся реалістично зобразити обличчя короля з ознаками виро¬дження, відштовхуюче, пихате і злобне обличчя королеви. В той же час картини, присвячені простим людям Іспанії, Ф. Гойя писав з величезною любов'ю до народу. Револю¬ційним пафосом овіяні його офорти, зокрема картина «Роз¬стріл повстанців».
На розвиток музичного мистецтва доби Просвітництва справили вплив пануючі у той час художні стилі — барок¬о і класицизм. Слід вказати на таку особливість, як збіль¬шення потреби у світській музиці, посилення її значення. Церковна хорова й органна музика, як і раніше, була до¬сить поширеною, однак вона іноді наповнювалась світ¬ським життєстверджуючим змістом. Велика кількість му¬зичних п'єс створювалася для виконання в будинках і па¬лацах знатних і багатих людей. Важливе значення мало створення спочатку при дворах знаті, а пізніше й у вели¬ких містах оперних театрів і концертних залів.