ДУХОВНА КУЛЬТУРА ЕПОХИ ПРОСВІТНИЦТВА

Чимало передових, близьких народові ідей висловив у своїх творах великий англійський письменник-сатирик Джонатан Свіфт (1667—1745 рр.). Його широковідомим романом є «Мандри Гуллівера». Під виглядом казкових подорожей свого героя він висміяв вади сучасного йому суспільства: чванливість, жадібність, підозрілість, свавілля, несправед¬ливість, інтриги. Дж. Свіфт висловив свою думку про нік¬чемність тогочасного життя, алегорично переніс втілення людського благородства на коней. Його роман — глибокий і складний філософсько-сатиричний твір.

Розглядаючи історію англійської літератури XVIII ст., не можна не згадати шотландського поета Роберта Бернса (1759—1796 рр.). У своїх поезіях він змальовував образи селян («Був бідний фермер батько мій»), виступав проти соціального й національного гніту («Веселі жебраки»). Революційними настроями пройняті його твори періоду французької буржуазної революції 1789 р. — «Дерево сво¬боди», «Чесна бідність».

Глибоким соціальним змістом сповнені твори французь¬кого драматурга і публіциста П’єра Огюста Коранде Бомарше (1732— 1799 рр.). Найбільш відомі серед них — комедії «Севіль¬ський цирульник» та «Весілля Фігаро», де автор висміяв нікчемність і розпусту аристократів, створив образ кмітли¬вого і розумного слуги Фігаро. Він не лише весела людина і майстер хитрої інтриги, але й людина величезного розуму та енергії. П'єси містили чимало гострих випадів проти зловживання владою, спадкових привілеїв, якими так хи¬зувалися аристократи. Сюжети комедій Бомарше викори¬стали великі композитори Моцарт і Россіні для створення опер.

Демократичні настрої знайшли відображення і в твор¬чості ряду німецьких письменників. У 70-х роках XVIII ст. в Німеччині виник літературний та суспільний рух «Буря й натиск». Представники цього напряму Йоган Вольфганг Гете, Йоган Фрідрік Шіллер, Готфрід-Август Бюргер, Я. Ленц та ін. виступали проти деспотизму, за справедливість і свободу, оспівували сильних, сміливих людей, яким притаманні яскраві глибокі по¬чуття. Саме такі риси характеру властиві героям творів великого поета і драматурга Йогана Фрідріха Шіллера (1759— 1805 рр.). У драмі «Вільгельм Телль» звеличено швейцар¬ського народного героя, борця за незалежність і свободу країни з-під австрійського гніту; драма «Орлеанська діва» присвячена героїні визвольної боротьби французького народу Жанні д'Арк.

Найвидатнішим представником німецької літератури кінця XVIII —початку XIX ст. був поет і мислитель Йоган Вольфганг Гете (1749—1832 рр.), що став одним з найбільш ос¬вічених людей свого часу. Глибоко зрозумівши значення французької революції, він, однак, негативно поставився до революційного насильства, бо був переконаний, що біль¬ше користі дадуть виховання народу і реформи зверху. Гете як великий гуманіст вірив у геніальні творчі можли¬вості людини, що знайшло яскраве відображення у все¬світньо відомій драматичній поемі «Фауст». Над цим тво¬ром він працював майже усе життя. У середньовічну ле¬генду про доктора Фауста, який продав душу дияволу і за це отримав можливість реалізувати усі свої бажання, Гете вклав новий філософсько-моральний зміст. Його героя му¬чать питання: у чому полягає сенс життя? І що таке щастя? І тільки в кінці трагедії, вже гинучи, Фауст доходить висновку: сенс життя полягає у праці, діяльності та бо¬ротьбі. На сюжет гетевського «Фауста» французький ком¬позитор Шарль-Франсуа Гуно (18І8—1893 рр.) створив однойменну оперу, яка користується величезною популярністю.

Творчість багатьох талановитих письменників, драма¬тургів, поетів, публіцистів доби Просвітництва залишається прикладом боротьби незалежної вільної думки за торже¬ство загальнолюдських духовних цінностей.

4. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МИСТЕЦТВА ДОБИ

ПРОСВІТНИЦТВА (архітектура, живопис, музика)

У добу Просвітництва зріс соціальний статус мистецтва як зосередження духовного життя, що зробило його одним з ведучих факторів розвитку суспільства. Мистецтво набли¬зилося до науки, соціально-філософської думки, політики, активно включилося в процес формування суспільних ідеа¬лів.Для XVIII ст. характерна наявність ряду художніх на¬прямів, які нерідко взаємоперетиналися: зберігаються бароко і класицизм, виникають рококо і романтизм. Вони позначилися на різних жанрах мистецтва і, насамперед, знайшли своє втілення в архітектурі та образотворчому мистецтві.

Слід зауважити, що характерною особливістю розвитку архітектури в XVIII ст. було спорудження великих будівель державного і громадського значення. Розповсюджується витончений «галантний» стиль у зовнішньому і внутріш¬ньому оздобленні палаців, замків, церков, застосовуються багато дрібних, примхливих ліпних та різьблених прикрас з багатьма завитками, делікатних, однак вигадливих та манірних. Цей стиль увійшов в історію під назвою «рококо» (від франц. «rococoо»—подібний на черепашку).