ДУХОВНА КУЛЬТУРА ЕПОХИ ПРОСВІТНИЦТВА
У XVIII ст. особливо поширилася філософська та сус¬пільно-політична думка французьких просвітителів. До найвидатніших діячів французького Просвітництва. Відносяться філософи, письменники, суспільні діячі Жан Мельє (1664— 1729 рр.), Вольтер (справжнє прізвище та ім'я Арус Марі-Франсуа, 1694—1778 рр.), Шарль Луї Монтеск'є (1689— 1755 рр.), Дені Дідро (1713—1784 рр.), Жан Жак Руссо (1712— 1778 рр.), Клод Андріан Гельвецій (1715—1771 рр.).Важливу роль у формуванні нових уявлень і розповсюдженні ідей французького Просвітництва відіграло видання багатотомної «Енциклопедії або тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел», яка виходила у 1751—1780 рр. Засновниками цього видання були Дені Дідро, Жан Лерон д'Аламбер (1717—1783 рр.). Мета, яку прагнули досягти автори «Енциклопедії» — науковці, митці, військовослужбовці, церковні служителі — полягала в тому, щоб не просто зв'язати у єдине ціле існуючі знання, але й спрямувати їх до розуміння того, якими повинні бути нові суспільні від¬носини.
Для свого часу «Енциклопедія...», що охопила у двох десятках томів увесь наявний фонд знань у галузі природничих, соціальних та технічних дисциплін, стала справжньою академією науки. Видання сприяло тому, що усі французи і навіть всі європейці, за словами Вольтера, зробилися енциклопедистами.
Енциклопедистів називали також просвітителями, бо вони ставили за мету дати народу освіту і «просвітити» монархів відносно смислу «істинного» людського суспіль¬ства. Враховуючи вимоги часу, просвітителі замінюють старі уявлення про людину, вважають її істотою природ¬ною, а почуття і розум проголошують продуктами тілесної організації. Те, що люди — природні істоти, робить їх рів¬ними. Звідси — будь-які кастові привілеї повинні бути скасовані. На їх думку, необхідно допомогти людям зрозу¬міти істину і перебудувати суспільство відповідно з люд¬ською природою. Саме таке розуміння людини і людських відносин БОНИ вважали розумними. З погляду просвітителів розумним проголошується відповідність між індивідуаль¬ною і суспільною природою. Таким чином, природний егоїзм замінюється «розумним егоїзмом». Отже, Їх погляди постійно коливаються між індивідуальним і суспільним. Тут міс¬титься суперечливість просвітительської концепції, яка зго¬дом приведе до переосмислення поняття людини — вона ніколи не буває просто природною, а завжди є суспільною істотою.
Рух Просвітництва був поширений і в Німеччині. Ні¬мецьке просвітництво вело боротьбу за права людини і фі¬лософію, що спирається на розум, прагнуло вирішити конфлікт між вірою і розумом на користь розуму. Харак¬терна риса Просвітництва — компроміс між знанням і вірою, між наукою і релігією.
Найяскравішим представником німецького Просвітни¬цтва слід вважати Годгольда Ефраїма Лессінга (1729—1781 рр.) — ви¬датного письменника, драматурга, критика, філософа. Він наполегливо боровся проти сил реакції, феодальної ідео¬логії, мракобісся та релігійної нетерпимості. Так, в драмі «Натан Мудрий» Г.-Е. Лессінг відстоює право людей на вільнодумство, у філософському творі «Виховання люд¬ського роду» обґрунтовує думку, що з часом релігія посту¬питься місцем просвітницькому розумові. Вершина творчості Г.Е. Лессінга — трагедія «Емілія Галотті», спрямована проти князівського деспотизму.
Важливу роль у розвитку німецького Просвітництва ві¬діграли видатний поет і мислитель Йоган Вольфганг Гете (1749— 1832 рр.), великий поет Йоган Фрідрік Шіллер (1759—1805 рр.), філософ і письменник Йоган Готфрід Гердер (1744—1803 рр.), револю¬ційні демократи Г. Форстер (1754—1794 рр.) та К. Шубарт (1739—1791 рр.). Всі вони утверджували тенденцію до реабілітації людської чуттєвості, поєднуючи з цим понят¬тям ідеал громадянської пристрасті. Йоган Готфрід Гердер, зокрема, зробив установку на емоційне начало в мистецтві наріж¬ним каменем естетичної теорії. Німецькі просвітителі впер¬ше протиставили літературу, театр, музику традиційно па¬нівному. образотворчому мистецтву, розглядаючи їх як. жанри мистецтва динамічного. Це положення увійшло в європейську естетичну думку.
В Італії одним з провідних представників Просвітництва був Чезаре Беккарія (1738—1794 рр.). У трактаті «Про злочин і покарання» він виступав виразником правових поглядів буржуазії періоду її боротьби з феодалізмом, як против¬ник тортур, формальної системи доказів інквізиційного процесу. Пристрасно викривав моральний занепад італій¬ської аристократії сатирик Дж. Паріні (1729—1799 рр.), який виступав у своїх трагедіях проти будь-яких проявів тиранії.
Раціоналістична філософія західноєвропейського Просвітництва відіграла значну роль у розвитку прогресивної суспільної думки, та духовної культури багатьох інших країн світу.
3. ЗРОСТАННЯ РОЛІ ЛІТЕРАТУРИ В ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА
Соціально-економічні перетворення доби Просвітництва вплинули на духовний світ людей, змінили їх духовні за¬пити та ідеали. Велике значення мало втілення нових сус¬пільних ідей в літературі.Разом з філософами-просвітителями прогресивні письменники закликали до розвитку суспільства, заснованого на приватній власності, свободі торгівлі та промисловості. Найбільш радикальні автори висували ідеї рівності людей в правах, піднімалися вище верствової обмеженості та не¬рідко висловлювали ідеї, популярні в широких народних масах. Одним з найбільш відомих англійських письменників цієї доби був Даніель Дефо (1660—1731 рр.), автор памфлетів, у яких засуджувалися переслідування передових людей, висміювалися передсуди та пихатість англійської аристо¬кратії. Небачену славу приніс йому роман «Робінзон Крузо». Неперехідна цінність цього твору полягає у прослав¬ленні сміливого пошуку і відкритті нових земель, возвели¬ченні мужності, наполегливості, людської праці та винахід¬ливості, відважної боротьби з небезпекою.