МУЗИЧНИЙ ФОЛЬКЛОР ТЕРНОПІЛЬЩИНИ

Йорданські щедрівки за своїми словесно-музичними характеристиками дуже близькі до новорічних щедрівок. Відмінним у них є лише сам адресат (головним персонажем-образом у йорданських щедрівках є парубок, що прагне одружитися з коханою дівчиною).

Починаючи з другої половини ХІХ ст., йорданські щедрівки значно християнізувалися (в них появилися образи Пречистої Діви Марії та інших свят) і тепер виконуються під кутом зору християнської дидактики. Дівчата та молоді жінки ходять щедрувати на церковні потреби.

Другим найбільшим святом в календарному році є Великдень. На Тернопільщині він активно святкується і в наш час. Особливо в ньому збереглися ті обрядові дійства, які були властиві для молодіжних гулянь ще в дохристиянський період.

На відміну від різдвяних у великодних забавах домінуючу роль відіграють дівочі гурти. Вони, як правило, є основними організаторами гаївкових обрядів – стародавніх синкретичних дійств, в яких одинакову функцію відіграє пісня, рухові елементи та пантоміма.

Пісні, які виконуються у гаївкових обрядах, називаються гаївками (у північних районах Тернопільщини – Лановецькому, Кременецькому та Шумському їх називають веснянками).

На відміну від колядок та щедрівок у гаївках значно ширшою є їхня тематика. Вона, як правило, базується на вегетаційних, міфологічних, аграрних, любовних та жартівливих компонентах. В ній домінують такі мотиви, як зустріч весни і її оспівування, вітання весняних птахів, вирощування злакових, городніх культур, парування та залицяння молоді.

Гаївкам Тернопільщини властиві, в основному, симетричні пісенні форми, хоча в деяких, особливо в старіших збережені і несиметричні (наприклад, у “Зайчику”, “Сам ходжу, сам”, “Мак” та ін.). Через те, у більшості їхніх віршів часто спостерігається нерівноскладовість (відхилення від норми на одну-три складоноти) і, тим самим, порушується ритміка віршування.

Гаївкам і веснянкам Тернопільщини властиві вузькі складочислові форми віршів. Це, в основному, такі форми, як 6, 4+3, 4+4, 5+5, 6+6, 4+4+6 та ін. У ритмічному відношенні для них властива регулярна акцентність (це пов’язано із їхнім руховим (кроковим) характером.

У структурах пісень цього жанру домінують такі форми ритмічної організації, як об’єднання () та репетиція ().Гаївкам та веснянкам Тернопільщини властиві, в переважній більшості, тетрахордно-пентахордні ладозвукоряди, в основі яких лежать закличні інтонації. Останні переважно будуються на кварто-квінтових інтервальних стрибках, які обігруються або поступово заповнюються.

Переважна більшість гаївок та веснянок Тернопільщини зберегла стародавні хореографічні елементи, які базуються на рухах колом (символ сонця), “змійкою” (символ вічності життя), шеренгами (символ руху хмар), а також рухами, що імітують ріст дерев, городніх та злакових культур.

На Тернопільщині останнім часом гаївки та веснянки все менше виконуються молоддю та людьми середнього покоління, а стають набутком репертуару дітей-підлітків (досить в обмеженій кількості).

Літній календарно-обрядовий цикл представляють Зелені свята та свято Івана Купайла. Дохристиянські засади цих свят на Тернопільщині до нашого часу дуже мало збереглися, а пісні (за винятком волинських районів) повністю канули в Лету. В Зелених святах збереглося лише саме клечання гіллям (кленом, ясенем) та травами (татарським зіллям) сільських та міських осель, а також вихід процесією в поле для його освячення. Хоча у другій половині ХІХ ст. на Бережанщині, за спогадами Б. Лепкого, на Зелені свята функціонував обряд “Вільха”, виконуваний лише самими дівчатами і близький за структурою до гаївкового. Його супроводжували і відповідні пісні, зокрема “Ой хилився дуб на дуба” (запис пісні зберігся без мелодії).

На жаль, стародавні пісні, які супроводжували зеленосвятські обряди до нашого часу обряди до нашого часу не збереглися, а збереглися лише пісні християнського змісту, які супроводжують обряд посвячення полів. Це переважно пісні “Христос воскрес, радійте люди”, “Царю небесний”, “Душе святий”, “Дар найкращий”, “Всі тя хори”, що розкривають зміст християнського свята Трійці.

Ці пісні, як інші церковні, сформувалися у XVIII-ХІХ ст. з метою глибшого розуміння християнами церковного обряду, зокрема суті окремих свят та їхніх святих. Всі вони, в основному, літературного походження і складені служителями церкви або спудеями духовних семінарій чи академій. Через те, їм властиві впливи латинського віршування та мелос, орієнтований на авторські зразки. Останньому, в основному, властива секвенційна мелодика, класичні форми кадансування та симетрична періодичність строфіки. Ці зразки переважно розспівувалися способом терцової втори.