МУЗИЧНИЙ ФОЛЬКЛОР ТЕРНОПІЛЬЩИНИ

Музична культура Тернопільщини має свою давню історію, яка формувалася протягом багатьох віків на терені прабатьківщини слов’ян – в Західному Поділлі (східна Галичина) та в Південній Волині. Її історія, як показують археологічні дані, відзначається спадкоємністю традицій, наступністю культури, відсутністю глобальних суспільних катаклізмів, які могли би перервати культурний розвиток.

Як показують зразки традиційної культури, зокрема календарно-обрядової, на Тернопільщині домінує протоукраїнський (слов’янський) субстрат з незначними домішками середньоазійського (кімерійці) та іранського (скіфи, сармати). Останній розширив спектр дохристиянських вірувань, пов’язаних із багатобожжям, а також зі сферою покоління різного роду фетишам та тотемам.

У період середньовіччя музична культура Тернопільщини як складова усієї західноукраїнської була позначена впливами литовсько-польського, а пізніше австро-угорського субстратів, які залишили певний слід у її народному та професійному аспектах.

Музичну культуру Тернопільщини складають таких чотири компоненти, як народна, церковна, аматорська та професійна народна культура.

Найдавнішою із них є традиційна народна культура, яка бере свої початки із раннього етапу формування суспільства. За твердженням українських вчених-музикознавців, найдавніші її форми збереглися з періоду трипільської культури (IV-III тисячоліття до нашої ери), тобто з того часу, коли наші предки почали тотально займатися землеробством. Найкращим доказом цього є календарно-обрядовий фольклор, сюжетика та образна система якого майже повністю збереглися із того часу. Власне він (фольклор. – О.С.) був основою і сутнісною частиною обрядових дійств, які через втрату світоглядних уявлень на природу частково забулися, а залишили лише основний смисловий код для розуміння ролі цих пісень у давніх торжествах. Немає сумніву в тому, що з тих старовинних свят склалися пізніші народні звичаї, ігри та забави, забарвлені християнською символікою, яка в більшій мірі, не протирічить останній, а лише її взаємодоповнює. Це особливо стосується найбільших двох річних календарних свят – Різдва та Великодня.

Серед річного календарно-обрядового циклу Тернопільщини найбільш збереженим до останнього часу виявився зимовий. Його складають такі свята, як Андрія, Миколая. Різдво, Новий рік та Йордан.

На Тернопільщині зимовий календарно-обрядовий цикл відкриває свято Андрія (місцеві жителі кажуть “Андрея”). Воно належить до найрудиментальніших у цілому циклі. Адже, це свято ініціює усі наступні, зокрема різдвяні.

Свято Андрія по своїй суті є своєрідним передвісником різдва (народження) усього сущого, так як його основними атрибутами-знаками є вода та вогонь (згадаймо різного роду замовляння на воді та на вогні-свічці), а особливим його символом-знаком є “калета” – прообраз майбутнього новонародженого сонця.

На жаль, до нашого часу збереглося дуже мало андріївських пісень які виступають, скоріше всього, у формі речитативних замовлянь – тих первісних пісенних прототипів, які пізніше сформували строфічну пісню. Найпоширенішою на Тернопільщині є наступна андріївська пісня:

Андрію, Андрію,

Я коноплі сію,

Спідницев волочу,

Бо віддаватися хочу.

Цей, свого роду, еротичний мотив якраз і ініціює майбутнє народження двох животворчих начал – світла (вогню) та води.

Наступним у зимовому циклі є свято Миколая. Його особливо люблять діти за принесені ним подарунки, а старші – за чудотворність та добродійність. Святий Миколай, що довгий час був єпископом в Мирах (провінція Лікія, в Малій Азії), після смерті отримав назву великого чудотворця та добродійника (до недавна його образ знаходився майже у кожній хаті). Через те, він значно більше ніж інші святі оспіваний в народній творчості та возвеличений у християнському богослужінні.