Кантата „Дніпро реве" Дениса Січинського

М.В. Лисенко, колись, стоячи над могилою письменника говорив:„Таких не втомних, завзятих діячів, борців громадських, якого ми в собі Бориса Грінченка втерли, в пансіоні українських писателів зазначить, можна дуже не багато..." A.M. Коцюбинський, звертаючись до дружини письменника Марії Загірної, сказав: „Нехай буде потіхою вам, як і всій Україні., що він був серед нас, що його велика праця, його велика любов до народу не згинуть ніколи і в них ще довго житиме серед вдячних нащадків."

1900 року з приводу свого припущення про доцільність переїзду Грінченка до Галичини П.Грабовськин писав йому: „Правда, це було б великою втратою для Російської України , де без вас зовсім нікому буде працювати , бо патріотів багато скрізь , а робітників чомусь не чути."

В 1906 році І. Франко адресував Грінченку такі слова: „Слідячи від перших Ваших виступів на літературне поле „Б Світі" 1881 року за Вашою діяльністю , я мусив дивуватися Вашій енергії, витривалості в праці і широкому обсягові Ваших літературних та суспільних інтересів... сміливість, з якою Ви виступали не раз у справах про які ніхто інший не наважився заговорити , вказувала в Вас чоловіка, в якому крім літературного таланту був також публічний діяч. Розширення ж вашої діяльності на поле наукове , на поле фольклору, літературної критики та язикознавства збуджувало мою найповнішу симпатію до Вас!"Коло Грінченкових „фахів" у яких він яскраво встиг себе виявити (а прожити йому судилося сорок сім років), враз окреслити не легко. Був він автор не тільки багатьох поетичних збірок, а й видатний прозаїк , кращі надбання якого повість „На розпутті", “Серед темної ночі", „Під тихими вербами" та численні оповідання. Грінченко також добре знаний драматург, чиї кращі п'єси. „Степовий гість" та „Серед бурі", входили до репертуару корифеїв українського театру Марка Кропивницького , Марії Заньковецької, Івана Карпенка-Карого.

Борис Грінченко — один з кращих українських дожовтневих перекладачів. Він плідно трудився і також на „полі фольклору" й етнографії. А ще поширювалася діяльність Грінченка на поле педагогіки, журналістики, книговидавницької справи, української історії.

Микола Лисенко зауважив, що цей діяч “обвівши духовним зором Україну з краю в край”, постеріг, зрозумів тяжке її безпомічне становище і вирішив оддати життя своє на службу їй , кинувшись самотужки обслуговувати потреби її духа."

ЛІТЕРАТУРНИЙ ТЕКСТ

Зміст твору: літературна діяльність поета кінця XIX століття характеризує тяжке становище українського народу.

Народ обурюється проти насильства з боку поневолювачів польської шляхти та турецько-татарських набігів, змушений був оборонятся. Його кращі сини збиралися на Запорізькій Січі навчалися військової служби для захисту своєї землі та народу.

Свідком цієї події був наш славний Дніпро, по якому на своїх чайках-байдаках не раз відправляли ся в похід визволяти з неволі своїх побратимів козаки. Він безмежно обурений знищенням Січі. Дніпро показано непекірливим, своїми могутніми хвилями, які зливаються 2 сльозами народними, він реве, стогне, плаче. Автор в своїй поезії зображує це так:

„Дніпро реве, тремтить підмита круча,

Дніпро реве і плаче, і квилить.

Я плачу з ним слеза моя пекуча

У хвилі йде , і хвилі солонить..."

Тема: Змальовування величі та могутності Дніпра.

Ідея: Туга, журба за вільним козацъким життям.

Обризи: Дніпро, козаки, чайки, круча, народ.

МУЗИЧНО-ВИРАЖАЛЬНІ ЗАСОБИ