Кантата „Дніпро реве" Дениса Січинського
Спочатку він навчався в Станіславі (сьогодні Івано-Франківськ), потім у Тернополі, де закінчив початкову школу і вступив до гімназії. Тут дістав знання з основ музичної грамоти і гри на фортепіано. Деякий час працював здібним урядовцем у Львові. Пише деякі невеликі перші твори. Восени 1888 року вступив до університету в Львові на юридичний і теологічний факультети. Проте перспектива вигідної посади після закінчення університету надовго приваблює композитора, і його перемагає непоборне прагнення стати музикантом.
Сочинський вступає у Львівську консерваторію до класу гармонії і контрапункту професора і К.Мікулі, учня Шопена, За три роки навчання у Мі кулі (1890-1893) він завершив свою музичну освіту, працював інтенсивно і наполегливо, віддаючи всі свої сили.Січинський бере також активну участь у музично-громадському житті. Багато зусиль при заснуванні в 1891 році музичного товариства „Боян" у Львові і ввійшов до складу його першого: правління. 1892 рік ужитті композитора став вирішальним. Від того часу і до кінця свого життя він( був змушений постійно мандрувати по всій Галичині, переїжджаючи з одного місця в інше, щоб і знайти роботу.
Початок 90-х років XIX ст. на Західній Україні позначився великими зацікавленнями передової інтелігенції до збирання і вивчення народної творчості. Знайомство Січинського з І.Франком та іншими прогресивними діячами спричинило те, що композитор ввійшов до складу комітету по збиранню і публікації українських народних пісень. В 1295 році Січинський вперше виступив як музичний критик, рецензуючи нові твори українських композиторів “Хустина" Г.Топольницького, „Вечорниці” П.Ніщинського та виступи видатних виконавців С.Крушельницької, О.Мишути, М. Левицького та інших. Велике значення Сочинський відіграв і у справі поширення музичної освіти серед народу.
Останнє десятиріччя життя композитора — це час його найбільш інтенсивної діяльності, зрілий період творчості.
Одним з найвизначніших творів, написаних в цей період, е кантата „Лічу в неволі" (1902). Також створює в цей час солоспів на слова Т.Г. Шевченка „І золотої, й дорогої ..." , твір для і чоловічого хору на слова І.Франка „Пісне моя'" , хори „Непереглядною юрбою" ,„ Даремне, пісне" , і романси „У мене був коханий край" “Із сліз моїх" ,,Як почуєш в ночі" “Не співайте мені сеї пісні" .В 1903-1905 роках Січинський склав збірки „152 українські народні і патріотичні пісні" таі „Популярні пісні для дитячих голосів" .
Події 1905 року, що відбулися в Росії, дістали також відгук в творчості Сочинського, зокрема в пісні „Над гори, до хмар" , в якій звучить прямий заклик до боротьби. З кінця жовтня 1907 року до квітня 1908 року була написана історична опера „Роксолана" .
Останні роки композитора були дуже важкі,
26 травня 1909 року Січинський помер.
Найбільш цінним є вклад Сочинського у хоровий жанр. Це у великій мірі зумовлене національною традицією., а також його практичною діяльністю співака та диригента Почавши від хорових обробок народних пісень, композитор поступово переходить до написання таких оригінальних творів як „ Дніпро реве" на слова В. Чайченка, „Лічу в неволі” на с лов а Т.Г. Шевченка та інші.
Мистецька спрямованість його творів — це протест проти гнобителів і міщанського самовдоволення української буржуазії, але протест індивідуальний, здебільшого пасивний, що виражається в настрої від надій у світле майбутнє(“Коби я був пташкою") до поривів розпачу (“Нудьга гнітить"). Важливе значення мають твори пройняті ідеями бойового революційного духу. Ця ідея, зародившись ще в ранніх творах Січинського („Коли Україна борьбу розпочала”) з часом поглиблюється в хорах на тексти Шевченка і врешті, в одному 2 останніх — „Мій краю коханий" — звучать уже прямим закликом до визвольної боротьби.
Серед двадцяти хорових творів Січинського переважають акапельні. Хори з фортепіано.
Посідають значно менше місце і не характерні дня творчості композитора,.
Борис Грінченко
Борис Грінченко —український письменник, поет, вчений-фольклорист, педагог.
9 грудня 1988 року громадськість нашої країни відзначала 125-річчя з дня народження Бориса Дмитровича Грінченка.