СОВІСТЬ РИМУ – СОЦІО-КУЛЬТУРНА РОЛЬ СТОЇЦИЗМУ

Після смерті Зенона його творіння занепало. Це сталось за його наступника Клеанфа з Ассу, деякі члени школи повернулися до кінізму, стоїчна доктрина стала предметом нападів з боку скептиків та академіків, зокрема Архесілая. Клеанф самоук розвинув почуттеві та релігійні погляди стоїцизму, але не вмів захищати його наукових позицій. Ситуація змінилась, коли стоїків очолив Хрісіпп. Хрісіпп був людиною надзвичайної ерудиції, діалектичної вправності, систематизаторських здібностей і письменницьких умінь. Доктрину школи він розвинув у систему, дав їй більш досконалі формулювання і створив канон школи. Без Хрісіппа не було б школи, - казали в античності і часто скаржилися, що Хрісіпп так всеосяжно опрацював свою філософію, що небагато залишив доробляти нащадкам.

3.Період Середної Стої (ІІ – І ст. до н.е.) та її представники: Панетій та Посідоній. Деякі зміни у певних стоїчних доктринах. Імпорт стоїцизму до Риму.

У другій половині ІІ ст. – початок І ст. до н.е. два нових мислителя стають на чолі “Середної Стої”: Панетій з Родоса (180 – 110 рр. до н.е.) і Посідоній (135 – 51 рр. до н.е.).

Вони обидва переносянь центр ваги з фізики та метафізики на етику; обидва займають в ній приблизно однакове становище як представники практичної етики обов’язку на відміну від більш теоретичної етики доброчесності. Панетій та Посідоній стали засновниками філософії дії. Також вони включили риторику в коло своїх наукових інтересів і практчно користуються її досягненнями для пропаганди свого вчення. На відміну від своїх попередників, вони пишуть гарно, ефектно, намагаючись завоювати симпатії читачів.

Починаючи з 146 р. до н.е. Панетій більше 15 років жив у Римі, де наблизився до гуртка Сципіона. Він супроводжував Еміліана в його подорожах і залишив багато учнів. Панетій (або Панецій) – новатор, який відкинув ряд найбільш яскравих ідей Давньої Стої: орієнталізовану теологію, пожежу, світову симпатію. Хоча догмату стоїчного пантеїзму про те, що Божество – це світовий вогонь, душа всесвіту, Панетій і не торкнувся, але богів народної віри він відкинув, назвавши їх вигадками поетів та законодавців. Метафізичний догмат про долю (фатум) Панетій теж не визнає і відкидає, визнаючи догмат свободи людської волі. Лише людський розум може керувати її життям за власними і непорушними законами. Заслуга Панетія саме в етиці полягає в тому, що він, визнавши крім високої і недосяжної для людини доброчесності ще й обов’язок (Kathekon) як регулятор нашої поведінки, поставив поряд з досконалою мораллю (але на сходинку нижче) мораль чесних людей; за неї йому особливо були вдячні його учні-римляни. Також повністю зрозумілим є той вплив, який здійснив цей гуманіст на інших мислителів, і який тривав досить довго, оскільки його зазнав і Цицерон.

Посідоній не продовжує і не розвиває догматів свого вчителя, а виправляє їх. Його систему можна вважати досконалим зібранням стоїчного вчення, у ній воно стало основним і зміцненим.

Посідоній народився близько 135 р. у Сирії; у ранньому віці поїхав до Афін став там учнем Панетія. Пізніше він поїхав до Родосу і отримав там громадянство. Його було обрано на посаду вищого магістра острівної республіки. З цього часу для Посідонія почалася епоха слави. Його аудиторію на Родосі відвідували не лише греки, але й римляни, серед яких був і Цицерон. Коли Помпей приїхав на острів, Посідоній прийнав у себе іменитого гостя, який в той час був хворий. Тому для лекції Посідоній обрав тему з галузі стоїчного героїзму, що тілесний біль не є злом. Коли ж хвороба Помпею дуже сильно допікала, то він з посмішкою говорив: ”Твої зусилля марні, хворобо, я все одно не визнаю тебе злом.”Посідоній написав багато праць з релігійної філософії, але, щоб зрозуміти справжній обсяг його знань, необхідно згадати праці з теорії пізнання, з етики, з космології, математики, географії, з історії, з військової справи. Посідоній стоїть на межі між елліністичним та римським періодами. Філософ вважає обов’язковим основний догмат стоїцизму: “Ефір – розум – світова душа”. Посідоній, як і Панетій, відкидає богів народної релігії, але на їхнє місце він ставить божественних світил та демонів. Релігія предків вже не задовільняє маси, вона шукає підтримки у астрології демонології та магії. Це і є сакралізація у дусі пізнього еллінізму. Світ, яким управляє це божество, являє собою єдиний організм, усі частини якого об’єднані тисячами зв’язків так, що жоден з них не може змінитись без того, щоб ця зміна не відбилась на інших частинах. Це і є догмат всесвітньої симпатії. Як бачимо, Посідоній знову до нього повертається після того, як цей догмат був відкинутий Панетієм. Посідоній ставить цей догмат у центрі своєї містичної космології. Також Посідоній повертається до вчення першовчителів стоїцизму про те, що все у світі відбувається під знаком долі. Але як з цим догматом примирити етично необхідний принцип волі? Це завдання не було вирішено Посідонієм, оскільки його неможливо вирішити взагалі. Еней Вергілія – ось стоїчний мудрець, який слухняно виконує вказівку долі.

Отже, глибину думок Посідонія потрібно шукати у світовій симпатії, яка дозволяла припускати: