СОВІСТЬ РИМУ – СОЦІО-КУЛЬТУРНА РОЛЬ СТОЇЦИЗМУ

Стоїцизм має шестивікову історію, він виник в трагічний для греків період розпаду полісу і здійснив значний вплив на формування ідеології християнства. Гімн моральному образу думок та вчинків, проголошений Стоєю, підготував основу для виникнення християнської формули, яка полягала в тому, що людина лише тоді отримає щастя, коли буде шанувати доброчесність. Завдяки християнству ідеї стоїків проникли і в філософію Нового часу. Ідеї стоїків про свободу, всезагальне благо та цінності людської особистості, звучать по-сучасному.

Через слабку вивченість епохи еллінізму була поширена думка про філософію цього періоду як про занепалу та еклектичну. Новіші праці з історії епохи еллінізму привідкрили завісу і дозволили говорити про цей час, як про дуже складний, але й не менш цікавий, якому характерний багатогранний розвиток економіки та культури.

Стоїцизм здійснив значний вплив на філософську думку наступних віків. Ідеї школи сприйняв навіть батько західної церкви Тертулліан, великий знавець та критик античної філософії. Багато хто з мислителів надихався ідеями стоїків, деякі з них давали критичну оцінку їх вченню. Так, Лейбніц ставив в заслугу стоїкам те, що вони довели принцип протиріччя, відзначав важливе значення моральних положень Стої для Нового часу. Кант високо цінував заклики стоїків до доброчесності, відзначаючи глибину проникнення у проблему морального обов”язку. Гегель виявив значну увагу до вчення стоїків,присвятивши йому цілий розділ в історії філософії і декілька сторінок “Феноменології духу”. З іншого боку, Гегель критикує стоїцизм , називаючи його суб”єктивістським та формалістичним вченням, з позиції об”єктивного ідеалізму. Разом з тим ця критика показує , наскільки високим був рівень стоїцизму, до якого мислитель ставить вимоги новітнього часу. Гегель продовжив почату ще в античності Секстом Емпіриком традицію критичної історії філософії стоїків.Інший значний внесок у вивчення стоїчної філософії зробив Карл Маркс, закликаючи розглядати її з історичної точки зору і звернути увагу на її діалектичний характер. Маркс вперше підкреслив динамізм стоїцизму, вважаючи, що гераклітівський погляд на природу – це принцип світогляду стоїка . Саме він звернув увагу на логіку стоїків. До серйозних досліджень загального характеру, в яких вчення стоїків розглядається як єдине ціле, слід віднести лекцію Едельштейна та монографію Гулда. Перший оцінив увагу стоїків до поняття “знання”, а другий закликав відректися від однобічності при вивченні стоїцизму . До такого ж типу досліджень можна віднести статті Жожи, який твердить, що існує тісний зв”язок між логікою та етикою стоїків. Про сутність стоїчної концепції людини пише Ернст Кассірер, який підкреслює, що людина в цьому вченні “стає моральним суб”єктом”. Карл Поппер вважає безцінним той внесок, який здійснили стоїки у розробці філософських питань мовознавства, відкривши третій світ – світ смислу мовних виразів.

Визначний історик філософії О.Ф.Лосєв присвятив стоїкам деякі розділи у монографіях : “Эллинистическо-римская эстетика I-II ст.н.э.» ( Изд. МГУ, 1979), «История античной философии» М., 1989 та свою працю «История античной эстетики. Ранний эллинизм» М., 1979. Свої праці присвятили вивченню стоїцизму багато й інших видатних вчених.

У цій роботі цікаво буде простежити трансформацію стоїцизму, який, будучи заснований в Афінах, на римському підгрунті отримав свою специфіку і відіграв у римському суспільстві особливу роль. Чому саме у Римі філософія стоїків стала такою популярною? Як розігрувалась роль такої людини у суспільстві ? Якою була аксеологія (система цінностей) стоїчного життя? На усі ці питання доведеться відповісти, враховуючи особливості психології та виховання римлян, базуючись на їхньому розумінні моральних цінностей та на загальній духовній, політичній, культурній атмосфері римського суспільства І-ІІ ст.н.е.

Розділ 1. Історія виникнення та розвитку стоїчної філософії на грецькому підгрунті.

1.Загальна духовно-світоглядна атмосфера елліністичної доби.

Неможливо зрозуміти, вважав К. Маркс, появу Зенона, Епікура, Секста Емпірика після Арістотеля, не помічаючи історичної необхідності, коли “объективная всеобщность философии превращается в субъективные формы отдельного сознания, в которых проявляется ее жизнь”3.

І дійсно, в умовах необмеженої елліністичної монархії статус “громадянина”, природно, відходив на другий план, - тепер людина повинна була самовизначатись насамперед по відношенню до верховної одноосібної влади. Опозиція “підлеглий - цар” в епоху еллінізму вирішувалась двома різними шляхами: або активна участь у суспільно-політичному житті, або більш або менш повний відхід від неї і концентрація на “особистому”. Саме ця проблема вибору позиції по відношенню до влади стала основною для двох найбільш популярних елліністичних філософських вчень – епікуреїзму та стоїцизму: епікурейці, як відомо, вважали “неправильною” участь у суспільному житті, тоді як стоїки вважали її необхідною. Оскільки в даному випадку нас цікавить стоїцизм, то важливо зрозуміти й інші моменти, необхідні для розкриття тих умов, в яких формувалась Стоя.