Зарубіжна культура XIX — початку XX ст

Відчутним внеском у скарбницю світової художньої культури було й активне звернення романтиків до народ¬ної творчості, використання сюжетів, образів, мови, влас¬тивих народному епосу, пісням, баладам.

Саме за рахунок фольклору відбувалося збагачення на¬ціональних літературних мов, посилювалася морально-ви¬ховна функція літератури. Прикладом народної моралі та фольклорних сюжетів слугують духовні засади безсмертних казок датського письменника Ганса Крістіана Андерсена (1805—1875), в яких романтика поєднується з реалізмом, а лірика — з тонким гумором та іронією.Народна творчість була джерелом тем і образів для композиторів-романтиків. Фольклорні музичні традиції при¬таманні ліричним пісням австрійського композитора Фран-ца Шуберта (1797—1828) і німецького композитора Роберта Шумана (1810—1856), оперним та симфонічним творам чеського композитора Бедржиха Сметани (1824—1884), фортеп'янній музиці польського композитора Фридерика Шопена (1810—1849). В останнього картини народного по¬буту легко простежуються в мазурках, історичні сцени — в полонезах, народні перекази — в баладах. Сонати, етюди, ноктюрни Шопена відображають всю повноту і складність внутрішніх емоцій людини — від ліричних роздумів до бу¬ремної пристрасті. Слід зазначити, що музика займала особ¬ливе місце в мистецтві романтизму, адже, заперечуючи класичний раціоналізм, "культ розуму" у всіляких його проявах, романтики прагнули апелювати до людських почуттів, вплинути на які, на їхню думку, можна найкраще за допомогою музики.

Світоглядно-естетичні засади мистецтва романтизму мали певні внутрішні суперечності. Критичне ставлення до існуючих суспільних порядків, прагнення удосконалити світ, зробити його більш гуманним передбачає не стільки заглибленість у фантастичний, ідеальний світ мрії, скільки реалістичне осмислення дійсності з метою пошуку практич¬них шляхів її видозміни. Тому поступово в творах багатьох романтиків виникали елементи нового реалістичного світо¬відчуття, деякі визначні митці-романтики ставали на по¬зиції реалістичного методу зображення дійсності.

Хоча історія реалізму як художнього методу розпочина¬ється ще за доби Відродження, відсутність чіткої естетич¬ної програми довго не давала йому змоги оформитися в окремий напрям культурного життя, і лише в другій поло-вині XIX ст. реалізм поступово завойовує міцні позиції в літературі, образотворчому мистецтві, театрі, почасти в музиці тощо. Сам термін "реалізм" входить у науковий обіг з 60-х років XIX ст., причому довгий час він розумівся виключно як відображення наявної дійсності і не відрізняв¬ся від натуралізму. Лише поступово починає складатися погляд на реалізм (від лат. — речовинний, дійсний) як на такий напрям художньої культури, що являє собою об'єктивне відображення дійсності, пов'язане з соціально-історичним підходом до зображення людських характерів та умов життя. В реалістичних творах людина виступає передусім як суспільна істота, дії якої зумовлені конкрет¬ними умовами, тобто соціальне детерміновані. Одне з про¬відних завдань реалізму — виявити типовий взаємозв'язок характерів та життєвих обставин. Герої реалістичних тво¬рів були не просто носіями якоїсь однієї пристрасті, як це було властиво, наприклад, героям класичного мистецтва, не поодиноким романтичним бунтарям. Це — живі люди, які діяли за реальних типових обставин, породжених са¬мою дійсністю.

Реалізм виконував передусім критичну функцію віднос¬но існуючих суспільних порядків. Тому приблизно з 40-х років XIX ст. в європейській літературі оформлюється на¬прям критичного реалізму. Його представники намагали¬ся довести, що існуючий соціальний устрій суперечить ідеа¬лам дійсного гуманізму. У своїх творах вони стверджували народні, демократичні духовні принципи та цінності. Про¬відним літературним жанром критичного реалізму стає ро¬ман, який дає можливість відтворити широку панораму суспільного життя, дослідити психологію героїв у різних жит¬тєвих ситуаціях. Для багатьох реалістів критичне ставлен¬ня до дійсності було єдиним засобом поширення револю¬ційних ідеалів соціального та національного звільнення.

Становлення реалізму відбувалося поступово. Спочат¬ку реалізм був тісно пов'язаний з романтизмом. Показо¬вими щодо цього є "Шагренева шкіра" видатного фран¬цузького письменника Оноре де Бальзака (1799—1850), "Пармський монастир" відомого французького письмен¬ника Фредеріка Стендаля (справжнє ім'я та прізв. — Анрі-Марі Бейль, (1783—1842) або романи видатного англійсь¬кого письменника Чарлза Діккенса (1812—1870). Разом з тим типово романтичні мотиви все більше трансформува¬лися в реалістичні, знаходячи опору в соціальному дослід¬женні ("Червоне і чорне" Стендаля, "Батько Горіо" та "Гобсек" Бальзака тощо). Складний шлях до реалізму прой¬шов славетний німецький поет Генріх Гейне (1797—1856). У його ліричній "Книзі пісень" змальовані почуття типо¬во романтичного героя, який страждає від нерозділеного кохання. Для з'ясування тонких нюансів любовного почут¬тя поет постійно використовує співучі інтонації німецьких народних пісень. Не випадково на вірші Гейне писали музику відомі композитори, зокрема композитор-романтик Роберт Шуман, автор вокального циклу "Кохання поета". Драматизм XIX ст. Гейне висловив словами: "Тріщина світу пройшла крізь моє серце". У збірці "Сучасні вірші" він стверджує реалізм у німецькій поезії, звертаючись до ре¬альних соціальних проблем.Життя людей праці стало провідною темою творчості французьких митців Оноре Дом'є (1808—1879) та Гюстава Курбе (1819—1877). Останній застосував термін "реалізм" стосовно особливого напрямку в малярстві. "Я... цілкови¬тий реаліст, тобто, щирий прихильник дійсної правди", — писав він. Образ "широкоплечих атлетів з народу" був го¬ловним мотивом творчості видатного американського поета-демократа Уолта Уїтмена (1819—1892), який вбачав поезію не лише в коханні, дружбі, природі, але й у маши¬нах, механізмах, залізницях, промислових містах та ін. Уїтмен мріяв про справжню рівність та свободу людей.