Зарубіжна культура XIX — початку XX ст

План

1.Загальні риси розвитку культури XIX ст.

2. Основні художні течії XIX— початку XX ст.

1. В історію світової культури XIX ст. увійшло як доба піднесення і розквіту літератури, образотворчого мистецт¬ва, музики. Саме в цей час з'явилися твори, що становлять дорогоцінне надбання духовної культури всього людства.

Аналізуючи розвиток культури за цей період, передусім варто зазначити, що на нього вплинули значні світоглядні та соціальні зміни. Поглиблювалася наукова революція, набирала оберти капіталізація суспільства, посилювалися демократичні процеси в політичному житті. Бурхливий роз¬виток більшості європейських країн сприяв поширенню прогресивних ідей. Історія людства бачилась як цілісний висхідний процес, на вершині якого знаходилися цивілі-зовані країни Заходу. Пріоритет західної європейської куль¬тури не підлягав сумніву. Філософи та історики першої по¬ловини XIX ст. прагнули з'ясувати закономірності різних періодів світової історії, намагалися перекинути місток між минулим, сучасним і майбутнім, використати так звані об'єктивні закони історії для розбудови нового, "доскона¬лого", суспільства.

Світоглядні уявлення європейської людини цієї доби формувалися під безпосереднім впливом принципу істориз¬му. Інтерес до історичних наук у першій половині століття надзвичайно зріс. Справді, коли протягом життя одного людського покоління руйнуються монархії, виникають нові держави, повністю перекроєна політична карта Європи, до¬корінно змінюється життя цілих народів, люди на власно¬му досвіді переконуються в тому, що суспільство безперерв¬но розвивається. Чому виникають соціальні катаклізми, чи очікують людство нові потрясіння і коли? На всі ці питання шукали відповідь у книгах істориків. Загальне захоплення історією було таким же характерним для XIX ст., як захоп¬лення філософією для XVIII ст. або природничими наука¬ми для XVII ст.

Майже в усіх європейських країнах утворюються історичні товариства, засновуються музеї, починають видаватись істо¬ричні журнали, формуються національні школи істориків. Най¬вагомішою серед них була школа, яка склалась у Франції доби Реставрації (О. Тьєррі, О. Міньє, Ф. Гізо). Зокрема, Огюстен Тьєррі (1795—1856) вважав, що історична наука повинна бути не "біографією влади", а "біографією маси". "Рух народних мас до свободи, — писав він, — видався би нам більш велич¬нішим, ніж походи завойовників, а їхні бідування зворушили б нас більше, ніж нещастя королів, позбавлених престолу".

У XIX ст. завершується процес формування наукового світогляду європейської людини, розпочатий у попередні століття. На цьому грунті створюється нова культура, в котрій експериментальна наука поступово займає доміну¬ючі позиції. Це виявилося вже на початку століття, коли наука остаточно зайняла належне місце серед предметів ви¬кладання і стала незалежною від релігії та філософії. Вче¬ний вже не називає себе філософом, як це було у XVIII ст. Його вже не цікавлять метафізичні причини буття, він цілком віддається практичному застосуванню своїх знань.

Для вирішення техніко-економічних завдань, що поста¬ли перед наукою, вимагався новий, дослідний підхід до явищ природи. Треба було дослідним шляхом перевірити взаємозв'язки між формами руху, різноманітними хімічни-ми речовинами, окремими видами рослин і тварин. Нагромадженню природничих знань сприяли розвиток міжнародної торгівлі, дослідження та освоєння нових гео¬графічних просторів. Картина природи ставала більш пов-ною, вчені відкривали "відсутні ланки" в системі просто¬рових та часових взаємозв'язків природи.

На перший план висуваються фізика і хімія, які вивча¬ють взаємоперетворення і взаємозв'язок різних форм руху. Зокрема, розвиваються термодинаміка, електрофізика, електрохімія, хімічна атомістика. В геології утверджується історичний погляд на земну кору, в біології — еволюційна теорія, виникають палеонтологія та ембріологія. У природо¬знавстві назрівала заміна метафізичного погляду на при¬роду діалектичним. Особливо цьому сприяли три епохальні відкриття: створення клітинної теорії чеським натуралістом Яном Пуркіньє (1787—1869), німецьким ботаніком Матіа-сом Шлейденом (1804—1881), німецьким біологом Теодо-ром Шванном (1810—1882); відкриття закону збереження та перетворення енергії німецьким природознавцем Юліу-сом Майєром (1814—1878); створення еволюційної теорії англійським натуралістом Чарлзом Дарвіним (1809—1882).У філософському відношенні розвиток європейської культури XIX ст., особливо його першої половини, відбу¬вався під знаком гегелівської філософії. Видатний німець¬кий філософ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770—1831) зробив першу спробу систематизації всього змісту вироб¬леної людством культури. Глибокий історизм мислення дав йому змогу простежити у межах всієї системи відомі реальні історичні зв'язки. Всю історію людства філософ розглянув як єдиний процес, в якому кожен проміжок часу займає своє особливе місце і, відповідно, спричиняє вплив на на¬ступні історичні відрізки. Вже в ранніх творах він тракту¬вав іудаїзм, античність, християнство як закономірні ступе¬ні розвитку духу. У "Феноменології духу" (1807 р.) культура людства подана в її закономірному розвитку, як поступове виявлення творчих сил "світового розуму". Свою епоху Ге¬гель вважав перехідною до нової формації, що поступово визріває в надрах християнської культури, Грунтуючись на буржуазних моральних та правових принципах. Вплив ге-гелівської філософії на громадську думку XIX ст. важко пе¬реоцінити. Розвинутий ним діалектичний метод став своє¬рідним резюме усієї попередньої історії людського пізнан¬ня, наукового та художньо-естетичного засвоєння світу.