Зарубіжна культура XIX — початку XX ст

Показово, що своїм духовним батьком Гегель визнавав видатного німецького поета, мислителя, природознавця Йоганна Вольфганга Гете (1749—1832). Чуттєво-поетичне сприйняття природи, притаманне багатьом творам поета, знайшло своєрідне відображення у філософській системі Гегеля. "Коли я оглядаюся назад, на шлях, який я прой¬шов у духовному розвитку,— писав Гегель Гете в 1825 р.,— я бачу, що Ви вплетені в кожен крок цього шляху і я б дозволив собі назвати себе одним із Ваших синів. Моє мислення отримало від Вас силу протистояти абстракції, а Ваші видання були такими маяками, по яких я направляв свій рух". Відомо, що Гегель мав грандіозний вплив на систему художнього мислення Бальзака, Меріме та інших письменників і діячів культури XIX ст. У культурному житті XIX ст. можна побачити два взаємопов'язаних процеси — розвиток національних культур та виникнення культурних феноменів, які мали інтегрувальне регіональне, а іноді — світове значення, як, скажімо, філософія Гегеля. Розквіт національних культур був зумовлений зміцненням націо¬нальних держав. У свою чергу, утворення регіональних лі¬тератур та мистецтва було покликано до життя схожістю соціально-економічних умов, світогляду, ідеології, поглиб¬лення зв'язків між народами. Зростання міжнародного культурного обміну відбувалося завдяки стрімкому розвитку світових економічних контактів, удосконаленню засобів ко¬мунікації. Саме в XIX ст. скликаються перші міжнародні конгреси, відкриваються перші міжнародні виставки, роз¬ширюється кількість перекладених видань, зростає кількість людей, які вивчають іноземні мови. Література і мистецт¬во Європи проникає в країни Азії та Африки, поширюєть¬ся й зворотний культурний вплив. Так, Гете створює "За¬хідно-східний диван", стверджуючи тим самим новий по¬етичний стиль, а "Східні мотиви" В. Гюго відкрили добу романтизму у французькій поезії. Без "Східних поем" важко уявити творчість видатного англійського поета Д. Байро-на. Орієнталістські сюжети, що були притаманні німець¬ким романтикам (Шлегель, Гауф, Рюккерт, Платен), впли¬нули на формування французького романтичного живопису (Делакруа, Шассеріо).

У другій половині XIX ст. європейський та північно¬американський живопис зазнає впливу японського мистец¬тва, яке відіграло важливу роль у творчості Мане, Дега, Уїстлера. Великий всесвітній обмін культурними ціннос-тями мав місце і в попередні епохи, а в XIX ст. він розгор¬тається з особливою силою. Проте слід зазначити, що куль¬тура країн Європи, які випередили в науково-технічному відношенні Схід, була більш активною. В країнах Азії та Африки розпочинається процес "європеїзації" з досить суперечливими наслідками.

2. Розвиток культури в Європі XIX ст. був пов'яза¬ний із протиборством і послідовною зміною трьох художніх напрямів — класицизму, романтизму, реалізму.На рубежі XVIII та XIX ст. в європейській культурі скла¬дається новий тип класицизму, який відрізнявся за своїм змістом та ідейною спрямованістю від класицизму Буало, Корнеля, Расіна, Пуссена. Мистецтво класицизму доби буржуазних революцій було вже виразно раціоналістичним. Воно передбачало наявність чітких критеріїв величного та низького, прекрасного та потворного. У творчості класицистів кінця XVIII — початку XIX ст. переважали сюжети з втіленням ідеї про необхідність підкорення приватно-індивідуальних інтересів окремих осіб інтересам держави, суспільства, політичного або релігійного руху. Класицизм XIX ст. не був однорідним явищем. Наприклад, у Франції він еволюціонував від революційно-республіканського па¬фосу ранніх драм М. Ж. Шеньє (1764—1811) та живопису Ж. Л.Давіда (1748—1825) до консервативно-академічного жанру доби імперії та Реставрації. Розвивався новий кла¬сицизм в Італії, Іспанії, скандинавських країнах, США, Росії. В останній він найбільш яскраво втілився в архітек¬турі першої третини XIX ст.

Найвизначнішим художнім досягненням нового кла¬сицизму була творчість видатних німецьких поетів Й. В. Ге¬те та Й. Ф. Шіллера (1759—1805), зокрема їхні твори, по¬в'язані з так званим періодом веймарського класицизму ("Розбійники", "Заколот Фієско", "Підступність та кохан¬ня" Шіллера; "Римські елегії", "Егмонт" Гете). В цих тво¬рах відчувається орієнтація на високі ідеали античності, які сприяли формуванню гармонійної, вільної гуманної осо-бистості. Раціоналістична виразність образів та сюжету цих творів водночас переплітається з тонким ліризмом.

Проте стрімке піднесення класицизму було короткочас¬ним. Поступово він перетворювався в офіційне академіч¬не мистецтво, що втрачало зв'язки з реальним життям. Залежність класицизму від офіційних естетичних канонів набувала гротескових форм, знищуючи живу душу мис¬тецтва — творче натхнення митця.

Майже одночасно з новим класицизмом виник, розви¬нувся (врешті-решт рішуче відтіснив його) інший напрям — романтизм. Романтизм як система ідейно-художніх прин¬ципів, що протистояли класицизму, домінував у культур-ному житті Європи в першій третині XIX ст. Різні суспільні верстви відчували на цей час певне розчарування наслідка¬ми антифеодальних революцій. Стан, в якому опинилося суспільство в добу вільної конкуренції, мало нагадував "царство розуму" з його ідеалами свободи, справедливості, рівності, про яке мріяли філософи-просвітителі XVIII ст. Реальність історії виявилася непідвладною "розуму", спов¬неною таємниць і непередбаченостей. Невіра в соціальний, промисловий, науковий прогрес, який приніс лише нові соціальні контрасти та антагонізми, призвів до духовного спустошення особистості, невіри в можливості людини за¬галом. Настрої безнадії, світової "скорботи" притаманні героям французьких письменників Франсуа Шатобріана (1768-1848), Альфреда Віктора Віньї (1797—1863), Альфонса Ламартіна (1790—1869), ліричній поезії Генріха Гейне (1797— 1856) та ін. Тема злого та страшного світу з його сліпою владою матеріальних цінностей, ірраціональністю людської долі, одноманітністю повсякденного життя пройшла крізь всю історію романтичної літератури XIX ст., знайшовши найбільш яскраве втілення у творах видатного англійсь¬кого поета Джорджа Байрона (1788—1824), німецького письменника, композитора, художника Ернста Гофмана (1776—1822), американського письменника Едгара По (1809—1849), а також російського поета Михайла Лєрмон¬това (1814—1841), автора поеми "Демон", яка є геніальним символічним втіленням ідеї бунту особистості супроти несправедливого і жорстокого загальносвітового устрою.