Зарубіжна культура XIX — початку XX ст

Разом з тим романтикам було властиве почуття необхід¬ності радикального оновлення світу, усвідомлення причет¬ності людини до потаємного багатства та безмежних мож¬ливостей земного буття. Ентузіазм, заснований на вірі у все¬могутність вільного людського духу, пристрасна, всеохоплююча жадоба нового — одна з найхарактерніших рис романтичного світосприйняття. Глибокому розчаруван¬ню в реальній дійсності, в можливостях існуючої цивілі¬зації полярно протиставляється романтичний потяг до "нескінченного", до ідей абсолютних і універсальних. Ро¬мантики мріяли не про вдосконалення життя окремого індивіда, а про всесвітнє вирішення суперечностей буття. Розлад між ідеалом та дійсністю отримує у романтизмі надзвичайну гостроту та напруженість. Причому у твор¬чості, наприклад, поетів англійської "озерної школи" — У. Вордсворта, С. Т. Колріджа, Т. Сауті — переважала думка про панування у світі незрозумілих та загадкових сил, не¬обхідність людини підкорятися долі, у творчості інших — Д. Байрона, М. Лєрмонтова — переважали настрої боротьби та протесту проти світового зла.Зображаючи повсякденне життя сучасного "цивілізова¬ного" суспільства як безколірне та прозаїчне, романтики прагнули всього незвичайного, їх приваблювала фантасти¬ка, минулі історичні епохи, народні легенди, екзотичний побут та звичаї далеких країн. Письменники-романтики відкривали читачеві глибину та красу духовного світу лю¬дини, безмежність проявів людської індивідуальності. Людина для них — малий всесвіт, мікрокосмос. Потяг до сильних та яскравих почуттів, до потаємних рухів душі, до інтуїтивного та підсвідомого — суттєві риси романтичного світогляду. Характерним для романтизму є захист свобо¬ди, суверенності та самоцінності особистості. Близький до романтиків німецький філософ Фрідріх Вільгельм Шеллінг (1775—1854) вважав, що саме у свободі полягає весь пафос земного, вся "гострота" життя. Апологія особистої свобо¬ди була ніби самозахистом від безжалісного руху історії. Романтики були схильні розглядати свободу як розриван¬ня творчою особистістю соціальних пут, а сам романтизм спочатку виникає як бунт проти догм та ідеологічних обмежень офіційного "класичного" мистецтва. Відчуженість творчої особистості від навколишнього консервативного середовища, а через це і від світу взагалі — провідна світо-глядно-естетична проблема, яку вони намагалися виріши¬ти. Не випадково, мабуть, "Меккою" європейського роман¬тизму була Франція, де можна було ковтнути свіжого ре¬волюційного повітря 30—40-х років. Як Голландія у XV ст., так Франція притягала до себе емігрантів, усіх, хто тікав від реакційної задухи у себе на батьківщині: з Німеччини приїздить Генріх Гейне, з Польщі — Адам Міцкевич та Фридерик Шопен.

Романтики виявили глибокий інтерес до проблеми на¬ціонального духу та національної культури, а також до своєрідності різних історичних епох. Принципи історизму та народності мистецтва — одне з найважливіших досяг-нень естетики романтизму. Так, принцип історизму роман¬тики намагалися цілісно реалізувати у створеному ними жанрі історичного роману. Твори американського письмен¬ника Джеймса Фенімора Купера (1789—1851), англійця Вальтера Скотта (1771 — 1832), француза Віктора Гюго (1802—1885) становлять неперевершений здобуток світової романтичної літератури.

Об'єктом уваги західноєвропейських романтиків були й історія та фольклор України. Зокрема, величний і водно¬час глибоко трагічний образ гетьмана Мазепи знаходимо в однойменних поемах Байрона та Гюго, в Паризькому ху¬дожньому салоні 1827 р. була виставлена картина Буланже "Мазепа", яка отримала високу мистецьку оцінку.

Безмежна різноманітність місцевих, епохальних, націо¬нально-історичних, персональних особливостей мала в очах митців романтизму певний філософський зміст, вона була виявленням багатства єдиного світового цілого — всесвіту.

У галузі естетики романтизм протиставив класичному "наслідуванню природи" творчу активність митця, його право на перетворення навколишнього світу: художник ство¬рює свій особливий світ, більш прекрасний та правдивий, а тому більш реальний, ніж емпірична дійсність. Романтики вважали, що саме мистецтво становить потаємне єство, гли¬бинний зміст та найвищу цінність світу. Вони пристрасно захищали право митця на творчу свободу, безмежну фанта¬зію, відкидаючи нормативність в естетиці, регламентацію в мистецтві. Романтизм щодо цього багато в чому нагадує культуру бароко, яка теж виникла на ґрунті творчого переос¬мислення естетичних принципів іншої культури — Ренесан¬су. Зокрема, у творчості одного із засновників французького художнього романтизму XIX ст. Ежена Делакруа (1798— 1863) відчувається близька спорідненість з барочним стилем Рубенса, якого він щиро шанував.

Романтичний стиль продовжував розвивати барочні особливості у вигляді стрімкого руху форм на полотні, виблиску фарб та виразних мазків пензля, "відкритої" форми, в якій контури слабко окреслені, ніби сягаючи у таємничу далечінь за межі полотна. Але це не було повер¬ненням до старого стилю. Це був скоріше вияв відчужен¬ня самого митця від реального життя. "Драма" барв на полотні підміняє собою драму, яку можна знайти в житті. Або ж її шукають у сценах, пов'язаних з бурхливою дією, як, скажімо, полювання на звірів, битви або екзотичні сцени з життя Північної Африки та Сходу (наприклад, "Алжірські жінки", "Здобуття хрестоносцями Єрусалиму", "Хіоська різня" Е. Делакруа). Романтичні образи були притаманні деяким картинам Т. Г. Шевченка, зокрема його "Марії" (акварель, 1840 р.) та "Катерині" (олія, 1842 р.).