КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО КИТАЮ

ВСТУП

Китай, на величезній території якого в 10 млн.кв.км проживає 1,2 млрд.чол. - понад п’ята частина населення Землі - відіграє все відчутніму роль у світовій політиці.

Давня історія і культура Китаю здавна привертали увагу вчених різних країн. Проте і досі в історичній науці відсутня стала думка щодо періодизації і інших суттєвих моментів історії Китаю. Дуже різняться точки зору на рубіж переходу Китаю до феодалізму: від XI ст. до Р.Х. до III-V ст.н.є. Раби в історичній праці одного історика лег-ко перетворюються у кріпосних селян під пером іншого автора. Радянська історіографія /В.В.Струве, А.І.Авдієв, Л.I.Думан та ін./ після утвердження у 30-х рр. XX ст. гіпотези про універсальність рабовласницької соціальноекономічної формації робила особливий на-голос на хронологічних рамках рабовласницького суспільства в Китаї і класовій боротьбі з рабовласниками. Частина відомих західних істориків заперечує загальні закономірності розвитку Китаю і решти світу, особливо Заходу, підкрєслюючи специфіку китайської історії і культури. Так, німецький вчений О.Франке створив теорію "конфуціанської держави" в Китаї. Однак, реалії життя не дозволяють, як це ще робилося нащадками колонізаторів у 1920-1930-х рр., зверхньо дивитися на китайську культуру. Вказане підкреслює значущість дослідження і студіювання багатовікової культури китайського народу.

Вже давнє осіле землеробське населення долини великої ріки Хуанхе створює бататі неолітичні культури Яншао /3000-2200 рр. до Р.Х./ та Луншань /3200-1700 рр. до Р.Х./. ХVІ-ХI ст. до Р.Х. охоплює культура бронзи Шан-Інь. У 1579 р. до Р.Х. засновується правляча династія Шан, або як її називали в подальшому - Інь. Іньська народність і створена іньцями культура лягли в основу китайської народності і китайської культури. Союз кочових чжоуських племен, на які благотворно впливала іньська культура, однак, розпочав завоювання тєриторії держави Інь. Була проголошена нова династія жонів /правителів/ - Чжоу. Доба держави Чжоу обіймає час від XI по ІІІ ст. до Р.Х. і поділяється на два періоди: період Західного Чжоу /1075-771 рр. до Р.Х./ та період Східного Чжоу /770-256 рр. до Р.Х./, наповнений міжусобними війнами. Династія Цинь /246-207 рр. до Р.Х./ об’єднує Китай. При імператорі Цинь Шіхуанді /221-210 рр. до Р.Х./Китайська імперія займає величезну тєриторію до центральних районів Монголії на півночі, до Вьєтнаму - на півдні, до Кореї - на сході і до пустелі Такламакан - на заході. Боротьба за престол після смерті імператора і повстання селян привело до заснування нової династії Хань. Перша /Західна/ династія Хань правила з 207 року до Р.Х. по 25 р. н.е.; Друга /Східа/ династія Хинь правила з 25 по 220 рр. н.е. Падіння династії Хань знову привело до поділу Китаю на декілька держав. Проте особливе значення мало те, що в період Хань остаточно склався єдиний китайський народ, що отримав назву ханьців.

1. Китайська писемність

В Іньську добу ХІV-ХI ст. до Р.Х. виникає писемність - прообраз сучасної ієрогліфічної китайської писемності. У найдавнішій піктографічній писемності окремі слова позначалися малюнками. Потім з’явилися більш складні знаки, що позначали абстрактні поняття. В іньських написах можна побачити вже розвинуту систему ієрогліфічного письма: кожинй знак мав смислове значання і фонетичне звучання. У іньських написах використовувалось понад 3500 ієрогліфів; 2,5 тис. з них в іншому написанні збереглися до сучасного періоду. Ці ієрогліфи позначали слова, що входять до основного словар¬ного фонду китайців. Це дає право вважати іньську писемність початком писемної кульвури китайського народу.

Одним з найважливіших заходів імператора Цинь Шіхуанді була уніфікація написання ієрогліфів, яке збереглося по суті незмінним до наших днів. В якості матеріалу для письма іньці використовували поверхню панцерів черепах і кісток тварин. Пізніше писали тушшю на папері з допомогою пензлика. Створення писемності стало основою для появи перших літературних пам’яток.

2. Давня релігія. Державна ідеологія і релігійнофілософські системи

Стародавнього Китаю

Давня релігія китайців лягла в основу наступних розвинутих релігійно-філософських систем. Ця релігія давніх китайців являла собою, з однієї сторони - обожнення і одухотворення природи /особливо землі і гір/; в іншої - розвинутий культ предків.

За віруваннми давніх китайців вищий дух природи Шанді /Небо/ керує всіма духами природи і дарує владу імператорам, в зв'язку з чим імператор називався "Тяньцзи" - "син Неба". На честь Шанді створювалися храми неба, де імператори приносили жертви.