Народні художні промисли в сучасній Україні
Участь у конференції взяли мистецтвознавці, керамологи, етнологи, краєзнавці, музейні працівники, митці, представники творчих спілок, мистецьких навчальних закладів. Вони приїхали з усіх куточків України: з Івано-Франківська, Києва, Львова, Миколаєва, Полтави, Ялти, Чернігова, Рівного і Росії.
Гостям була надана можливість відвідати дві надзвичайно цікаві виставки – «Скарби українського гончарства» (із недавніх надходжень Національного музею українського гончарства в Опішні) та «SOS»: EROSio гончарської культури в Україні», яка яскраво ілюструє явища, що відбуваються у культурному житті України: занепад гончарських осередків, катастрофічне зменшення кількості високохудожніх ремісничих виробів та появу маси низькопробних виробів, які репрезентують сучасне українське гончарство.
Шостого травня відбулося урочисте відкриття пам’ятного знака на могилі славетної української гончарки Олександри Селюченко [26].
Також популярність Національного ярмарку у Великих Сорочинцах, що в Миргородському районі на Полтавщині, невпинно зростає, і щораз більша кількість концернів та підприємств вважають за честь презентувати тут кращі національні досягнення в різних галузях вітчизняної промисловості, а особливо – народні промисли певних регіонів. Із кожним роком це яскраве і привабливе свято української культури, мистецтва, народної творчості стає дедалі цікавішим і оригінальнішим. Нещодавно в Парижі відбулася презентація компаній – лауреатів Золотої Премії п’яти континентів за якість і найвищу майстерність. На презентацію прибули гості з-понад 30 країн світу. Вперше на такий саміт було запрошено й українці, а якщо точніше – полтавці. Золоту премію вручили керівнику проекту „Сорочинський ярмарок” С. Свищевій [27].
У наш час народні промисли України розвиваються на основі поєднання кращих традицій народної творчості з сучасними здобутками декоративно-ужиткового мистецтва, збагачуються новими видами, формами, сюжетами, беруть активну участь у задоволенні матеріальних, духовних і естетичних запитів народу.
І хоча яскраво видно позитивні зрушення в галузі народної промисловості, є ще й багато негативів – за останні десятиліття у більшості регіонів мистецькі осередки занепали, практично зруйновано їх матеріальну та сировинну базу. В Опішні припинили своє виробництво та існування два унікальні заводи художньої кераміки і гончарних виробів, занепадає виробництво решетилівських художніх гобеленів, килимів, вишиванок [28].
Більшість майстрів позбавлено робочих місць і соціального захисту, права на творчу працю, а також передачу унікальних художніх традицій молодому поколінню [6].
Та перспектива розвитку художніх промислів в Україні є. І серед основних шляхів та засобів розв’язання проблем – такі:
- надання державної підтримки суб’єктам підприємницької діяльності в галузі народного мистецтва та художніх промислів
- відновлення матеріально-технічної бази підприємств народних художніх промислів, оснащення їх новітніми технологіями виробництва та будівництво нових
- формування сучасної національної індустрії виробництва традиційної художньої продукції- створення правових умов для соціального захисту майстрів народного мистецтва та художніх промислів
- підтримка та розвиток народних художніх промислів на селі
- реалізація комплексу освітніх, культурно-мистецьких програм і проектів у сфері традиційної художньої культури [8].
Справді, народні промисли розвиватимуться лише за умови припливу нових, свіжих сил, молодого талановитого поповнення, яке продовжуватиме справу заслужених майстрів [1].
Керівник народного музею села Колядівка Новоайдарського району Луганської області Л. Філатова запропонувала свій варіант закріплення молоді на селі – відродити в сільській місцевості народні промисли: в’язання, ткацтво, плетіння з лози, гончарство. У Колядівці багато народних умільців, які готові навчити своєму ремеслу молодих односельчан [29].