Народні художні промисли в сучасній Україні

Як художній промисел петриківський розпис сформувався наприкінці 1950-х років, коли при місцевій художньо-промисловій артілі „Вільна селянка” (потім фабрика „Дружба”, нині фірма „Петриківський розпис”), що спеціалізувалася на випуску виробів із вишивкою, було організовано цех із виготовлення сувенірно-подарункових виробів [16].

Свого часу, перебуваючи на Дніпропетровщині, Президент України В. Ющенко наголосив на необхідності розвитку національного мистецтва та створення на батьківщині знаменитого петриківського розпису Національного природного історико-культурного парку „Петриківка”. Роботи тутешніх майстрів, що відзначаються своєю оригінальністю та неповторністю, вже добре знані багатьма як у нашій країні, так і за кордоном [17].

У 2005 році Секретаріат Президента України зробив держзамовлення на виготовлення наборів петриківського розпису для презентації їх на офіційних міжнародних зустрічах. За словами В. Ющенка, петриківський розпис є візитною карткою не лише Дніпропетровської області, а й усієї України, „символом краю, символом нації” [16].

Проте Петриківка не отримує належної допомоги. Це наглядно видно із такого факту: у цьому році Кабінет Міністрів України оголосив про підготовку липневих урочистостей, присвячених 315-й річниці від дня народження останнього отамана Запорозької Січі П. Калнишевського. І в Петриківці відбудеться театралізоване дійство „Ніч на скіфських курганах”. Проте, за словами голови райдержадміністрації П. Лісного, він радіє несподіваній всеукраїнській святковій перспективі, а все ж дещо розгублений. Для підготовки до урочистостей уже немає часу, а з кошторисом на свято уряд не квапиться. В ОДА також нічого про фінансування невідомо. Торік обласна влада посприяла закупівлі будиночка під краєзнавчий музей, але ще триває реставрація, хоча в районі й нині збереглося понад 40 видів народних промислів. На придбання деревообробних верстатів для Центру народного мистецтва „Петриківка” у бюджеті обласної ради-2006 значиться лише 170 тисяч гривень.

Уже саме час, щоб створити у цьому надзвичайному селі національний історико-культурний та туристичний центр „Петриківка”, адже ще в 2001 році народний депутат С. Сафронов зареєстрував відповідний законопроект у Верховній Раді. Проект передбачав створення музейного комплексу, експериментального цеху розпису творчого об’єднання „Петриківка”, професійно-технічного училища № 79 у Петриківці, фабрики „Петриківський розпис”, Дитячого будинку народної творчості, меморіальної садиби-музею майстра розпису В. Соколенка, де відтворювався б творчий шлях 170 відомих петриківських художників, готелю із кемпінгом та рестораном національної кухні, виставкового та конференц-залу, музею під відкритим небом у селах Шульгівка та Гречине. ОДА за погодженням із Міністерства культури і туризму України тоді ж розробила й затвердила комплексну програму збереження та розвитку петриківського декоративно-художнього розпису на 2003-2008 роки. Але досі проект закону чекає на слухання [18].

Та петриківське мистецтво, попри фінансові й матеріальні негаразди, все ж залишається винятковим і дивує світ. Цікавим і показовим є той факт, що на міжнародному конкурсі дитячих малюнків і розпису, що проходив у 2005 році в канадському місті Торонто, всі живописні роботи, автори яких стали переможцями, виконані саме у петриківському стилі. За результатами другого туру переможцями стали представники Дніпропетровщини – В. Іванченко з Петриківки, Ю. Гусаренко з Межевої, Л. Бреус (Дніпропетровськ). У номінації „Народні промисли” переміг В. Гурін, що також з Петриківки [19].Ще одним унікальним явищем у декоративному мистецтві України є розпис великодніх яєць – писанок. Українські писанки беруть свій початок від прадавніх вірувань нашого народу. Якщо за часів язичництва писанку розписували до свята Весни, то за християнства – до Великодня, свята Воскресіння Христового. В залежності від регіону існують відмінності в композиції декору, кольоровій гамі, поділі поверхні писанок. Численні хрести та перехрещення символізують родючість, кільця та прямі лінії в свідомості наших предків асоціювалися з чоловічим та жіночим началами, кольорова гама відображала навколишню природу. У багатьох народів світу й дотепер існує звичай використовувати яйця у Великодніх святкуваннях, але вони переважно роблять крашанки (тобто, варені яйця, зафарбовані в один колір). В Україні ж писанкарство досягло найвищого рівня свого розвитку і стало окремим видом мистецтва, а писанка – одним з культурних символів України [20].

Із часом традиції, народні ремесла або зникають, як у деяких народів, або асимілюються, або перебувають на межі регресу. Така доля могла спіткати і українську культуру, українські народні промисли, якби не потужна праця та не зусилля сучасників, що прагнуть зберегти, більше того – модернізувати традиційні осередки народних промислів, знайти нові підходи для реалізації своїх творчих задумів, долучитися до загального процесу відродження національної культури.

Свідченням того є проведення міжнародних та всеукраїнських виставок, симпозіумів, фестивалів, конференцій реалізація творчих проектів.