Народні художні промисли в сучасній Україні

І Всеросійський фестиваль-конкурс майстрів лозоплетіння „Золота лоза”, відбувається щороку в м. Боброві Воронезької області Російської Федерації. О. Тесля, який у 2004 році представляв на фестивалі Розсошан-ський район Воронезької області, став визнаним майстром лозоплетіння завдяки вчителям з України”. Перейнявши секрети цього ремесла в майстрів села Іза, що на Закарпатті, нині він навчає майстерності лозоплетіння своїх земляків. У Розсошанському районі багато років працює відділення Воронезької регіональної громадської організації „Українське товариство „Перевесло”, яке очолює О. Дев'ятко. Він сам є визнаним у районі майстром різьблення по дереву, і серед головних завдань його роботи – відродження і розвиток декоративно-прикладного мистецтва в середовищі місцевих українців, які століттями живуть у цьому районі Воронезької області. Саме завдяки О. Дев'ятку в програмі щорічного Фестивалю Слобідської української культури Воронезького краю декоративно-прикладне мистецтво виділене в окремий рівнозначний блок. І щорічне збільшення кількості учасників експозиції – свідчення дедалі більшого інтересу до відродження народних промислів у краї. Організатори фестивалю „Золота лоза” у Боброві заявили, що мають намір зробити його традиційним [21].

У жовтні 2004 року Чернігівська обласна громадська організація „Інститут місцевого розвитку Чернігівщини” розпочала реалізацію проекту „Економічне відродження сільських громад Чернігівського Полісся на основі самозайнятості населення в сфері народних промислів”.

Мета проекту – розробити стратегію економічного розвитку сільських громад через активне залучення їх жителів до виготовлення виробів народних промислів, які широко представлені в районах. Реалізація своїх виробів слугуватиме додатковим джерелом доходів для селян Чернігівського Полісся, оскільки чернігівська земля здавна славиться народними майстрами, які з покоління в покоління передають свої здобутки у бондарстві, вишивці, гончарстві, ковальстві, лозоплетінні, плетінні із соломи та рогози, ткацтві тощо.

Основна ціль учасників проекту – виявлення тих народних промислів, які збереглися в селах Чернігівського Полісся, а також майстрів, готових передати свої знання та навички бажаючим освоїти певний промисел [22].

Біля села Трипілля, що на Київщині, було проведено молодіжний табір-фестиваль народної творчості „Золота ера Трипілля”. Майстри народних промислів під час своїх майстер-класів продемонстрували старовинну національну техніку на ярмарок свої авторські роботи прислали умільці з усієї країни, продемонструвавши в такий спосіб, що народне мистецтво може відродитися і відроджується [23].

У травні 2005 року Київський осередок Національної спілки майстрів народного мистецтва України відсвяткував своє перше десятиліття. З цієї нагоди у спілці відбулося велелюдне зібрання з виставкою творів. Голова спілки Є. Шевченко відзначив спадкоємність тисячолітньої культури народних мистецтв Київщини, про що свідчать давні роботи майстрів дереворізьблення та обробки металу, коренеплетіння і ложкарства, вишивання і ткацтва, писанкарства, гончарства і ковальства. За 10 років осередком було проведено 17 великих колективних виставок, серед яких – виставки лауреатів Національної премії ім. Т. Шевченка, премій ім.К. Білокур та Д. Щербаківського, а також 28 персональних виставкових експозицій. На ювілейному зібранні обговорювалася необхідність створення у Києві центру народного мистецтва („Містечко майстрів”), який має стати важливим осередком розвитку і популяризації народного мистецтва, естетичного виховання молоді, утвердження спадкоємності тисячолітньої художньої культури України [24].

Серед виставок, що проводилися під проводом Національної спілки майстрів народного мистецтва в Києві, – „Українська народна іграшка”. Однією з учасниць її була черкаська майстриня Н. Кузьменко, яка виготовляє національні ляльки і є переможницею багатьох конкурсів. Мета вернісажу – благородна – відродження стародавнього промислу як частки автентичної культури українського народу [25].

У столиці українського гончарства – Опішні – з 4 до 7 травня 2006 року традиційно проводилися IV Селюченківські читання, які відбу-ваються кожні п’ять років, починаючи з 1991 року. Вони були присвячені 85-річчю від дня народження славетної гончарки Олександри Селюченко, 20-й річниці заснування Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні та 5-й річниці Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України. Співорганізаторами цього дійства були Державна спеціалізована художня школа-інтернат І–ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішні» та Український центр народної культури «Музей Івана Гончара».

Одним із чільних заходів IV Селюченківських читань була Всеук-раїнська науково-практична конференція «Криза традиційних осередків народного мистецтва України: трансгресія «мистецтва сутінків» як виклик національній ідентичності», метою якої було з’ясування та обговорення сучасних проблем осередків народного мистецтва України, пошук оптимальних шляхів подальшого розвитку збереження національної ідентичності.