Народні художні промисли в сучасній Україні
По всьому слов’янському краю здавна побутував особливий вид глиняної пластики – різноманітні фігурки звірів, птахів з продушинами для свистіння. Це – відгомін древнього культу плодородства, оновлення і відродження природи. Магічним актом заклинання плодородства в час весняних обрядів був свист – як ритуал відганяння злих духів. З плином часу відійшла символіка, а пищики дістали розповсюдження як улюблена дитяча забавка, неодмінний атрибут народного свята.
Якщо російську народну іграшку – „свистульку” – неможливо уявити собі без кольорового розфарбування, то в українських пищиках, особливо тих, що побутували в етнозонах Західної України (на Буковині, Закарпатті, Поділлі), основний акцент робиться на формування зображуваної фігурки [13].
Не можна лишити поза увагою й такий відомий осередок народного мистецтва як Решетилівка Полтавської області, що зараз також переживає кризу.
Екс-віце-прем’єр-міністр України з гуманітарних та соціальних питань М. Томенко, звертаючись до представників Полтавської місцевої влади, запропонував якнайшвидше максимально відкрити Полтавщину для туризму, розробити кілька пріоритетних маршрутів, які б наочно демонстрували місцеві витвори мистецтва, ремесел і стали б елементом презентаційної історико-культурної Полтавщини.
Та реальний стан існування народних промислів на Полтавщині і перспективи Решетилівського художньо-промислового ліцею, де вчать давнім народним промислам вишивки та ткацтва, є дуже невтішними.
Народна культура гине на Полтавщині – вже втрачено мистецтво вишивки на шовку, вишивка на маркізеті стала рідкістю, вишивка білим по білому також може скоро зникнути. Це відбувається через відсутність популяризації української культури та матеріальної підтримки народних промислів. Раніше на Полтавщині працювало декілька фабрик народних промислів, які забезпечували робочі місця для жінок в районах області. А тепер розграбовані чи розпродані фабрики в Решетилівці, Опішному, Лубнах, Полтаві. Нечисленні майстри, які наважились через приватне підприємництво продовжити багаті українські традиції, мають великі складнощі з закупівлею сировини. Там де вона дешевша та більш якісна (на ринках), не можна отримати документа, який би підтверджував витрати. Це все призвело до того, що народних майстрів, що займаються килимарством та вишивкою залишилося одиниці. Випускники ліцею виїжджають з Решетилівки. В результаті занепадає народний промисел.
Серед можливих виходів із ситуації, що склалася, – популяризація професій, які надає ліцей, поліпшення його матеріально-технічної бази інформування суспільства, особливо цільової аудиторії про існуючий ринок праці та прогнози в його розвитку оприлюднення переліку спеціальностей, яких потребує Полтавщина розроблення програми підтримки приватних підприємців – майстрів народних промислів програми для школярів з вивчення народних промислів. Спеціалісти вважають, що ці кроки дозволять вирішити проблеми і посприяють тому, що решетилівські килими і вишивки можна буде побачити не лише в музеї [14].
Сьогодні порівняно з іншими видами мистецтва в Україні справжні майстри бісероплетіння зустрічаються не так часто. Майстриня
О. Іваночко має у своєму творчому доробку цілу галерею не просто виробів з бісеру, а величезних ікон з цих маленьких блискіток. Творчість О. Іваночко вже давно відома як в Україні, так і за її межами. Роботи майстрині зберігаються в приватних колекціях Канади, США, Англії, Австрії, Німеччині є окрасою багатьох церков [15].
Народне мистецтво, так само як і професійне, не статичне, а динамічне. В ньому завжди щось відмирає, і, навпаки, з'являються нові риси. Народне мистецтво завжди відбивало культурні запити народу. Разом з тим смаки виховувалися самими ж творами народного мистецтва, що супроводжували людину від перших до останніх днів її життя вони змінювалися так повільно й непомітно, що здавалося, ніби за життя одного покоління все залишилося таким, яким було раніше. До того ж речі, зроблені народними майстрами з природних, довговічних матеріалів, служили дуже довго [1].Яскравою сторінкою увійшов в історію культури українського народу й декоративний розпис. Початок свого розвитку цей вид народного мистецтва бере з настінного малювання, поширеного з давніх часів у селах України. Одним з найвідоміших центрів, що здавна славився своєрідним мистецтвом розпису на Україні, є село Петриківка Дніпропетровської області, засноване ще в 1772 році.
Вже у ХVІІ столітті на основі самобутнього запорізького декоративного мистецтва виник незвичайний петриківський орнамент. Характерною рисою творчості петриківських народних митців було і є використання для декоративного оздоблення рослинно-квіткового орнаменту, що відзначався легкістю та виразністю загального композиційного вирішення.