Медична етика: принцип “чини добро”, принцип поваги автономії пацієнта

2)звільнення, тобто здатність звільнитися із полону ірраціональних пристрастей.

Із цих двох доповнень випливає, щоб бути вільною, людина не повинна використовувати себе й інших в якості засобу, а повинна бути ціллю сама в собі. “Засоби завжди інструментальні, і індивід, котрого використовують, чи котрий сам себе використовує в якості засобу, перестає бути вільною діючою особою і стає об’єктом, річчю” (12; с.156).

Принцип поваги автономії витікає з уявлення, що людина самоцінна незалежно від будь-яких зовнішніх обставин. Більшість філософів пояснюють це тим, що людину характеризує властивість усвідомлювати, шукати і знаходити цінності і цілі оптимальні для вирішення її екзистенційної дихотомії. Людина є істотою, “величність якої коріниться в її властивості усвідомлювати власні межі і поглиблюючи подібне усвідомлення, перевершувати їх (ці межі – О.С.)” (12;с.154).

Сьогодні при вирішенні численних біоетичних проблем використовується твердження, обґрунтоване Е.Кантом: “Кожна особа – самоціль, і ні в якому разі не повинна розглядатися як засіб для здійснення будь-яких завдань, навіть, якщо б це були завдання визначального блага”. Це надзвичайно сильна вимога, оскільки в ній благо окремої людини не тільки співрозмірне, а набагато значніше за благо всього людства (1; с.15).

Історія знає багато прикладів, коли принесення життя, інтересів окремої людини в жертву всезагального блага, маємо плачевні наслідки і не тільки для окремих осіб, але й для суспільства і цілому. І чи не понесло, і чи далі не понесе значні втрати суспільство, яке відмовилося від захисту ненародженої дитини?! Скільки видатних філософів, науковців, митців, політиків могло з’явитися на світ, але так і не народилося?! Чи можливе всезагальне щастя (щастя матері, родини, держави, суспільства), якщо заради нього проллється хоч би одна сльозинка дитини (а документально доведено, що людський ембріон плаче, коли до нього наближається хірургічний ніж)? На ці питання і покликана відповісти біоетика.

Значно легше вирішується конфлікт між всезагальним і конкретним у ситуації біомедичних експериментів на людині (людина може отримати значні пошкодження, тоді як результат експерименту стає надбанням всього людства) – для цього необхідно, по-перше, співвіднести шкоду, яку може отримати людина, з очікуваним для неї благом, і, по-друге, створити всі умови для усвідомленої і вільної участі в експерименті.

Для того, щоб людина здійснила свідомий автономний вибір, у біоетиці нараховуються наступні умови:

1)наявність суб’єкта прийняття рішення (згоди чи відмови);

2)зміст і форма виразу рішення;

3)відсутність примусу чи обману;4)наявність адекватної інформації;

5)компетентність пацієнта у прийнятті рішення.

Необхідно відмітити, що кожна з перерахованих умов містить і певні

обмеження принципу автономії. Так, у першій умові обмеження стосується тих, хто не в силі діяти автономно – дітей, психічно хворих, тих, хто знаходиться у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння і т. д. У цьому випадку “обмеження автономії повинно спеціально обґрунтовуватися іншими принципами” (1; с.16). такими принципами можуть бути принципи “не нашкодь” або “чини добро”, тобто дій з метою захистити таку людину від шкоди, яку їй можуть спричинити медпрацівники або яку вона сама може нанести собі.

Свобода пацієнта у прийнятті рішення забезпечується також поданням йому необхідної інформації (15; с. ). І дійсно, перед тим, як зробити свій вибір, пацієнт повинен знати, з якою метою, які можливі наслідки згоди чи відмови. Об’єм і характер медичної інформації, яку лікар надає пацієнтові, залежить від виду запропонованої допомоги. Але і тут існують певні

обмеження надання інформації: