Медична етика: принцип “чини добро”, принцип поваги автономії пацієнта

Успішність лікування досить сильно залежить саме від наявності такого душевного контакту, від присутності віри пацієнта у свого лікаря. У термінології сучасної медицини, пацієнт, який вірить, тобто всебічно довіряє своєму лікареві, надає йому правдиву інформацію, знаходиться у стані

позитивної трансференції.

У кінці 19 ст. З.Фрейд десакралізував патерналізм, констатуючи “лібідозний” характер стосунків між лікарем і пацієнтом., використавши такі поняття як трансфер, і контртрансфер. З одного боку, Фрейд констатував “цілющий” характер особистої включеності лікаря в процес лікування. З іншого, він настоює на необхідності її максимальної деперсоналізації з боку лікаря. Умовою і засобом досягнення деперсоналізації є етична поведінка лікаря. З.Фрейд вважав, що всякий психотерапевт (а будь-який лікар повинен бути психотерапевтом), повинен бути бездоганним, особливо в моральному відношенні (5;с.49).Ми живемо в плюралістичному суспільстві, в якому різна система цінностей, і цінності лікаря не завжди співпадають з цінностями пацієнта. Їхні погляди на добро можуть суттєво відрізнятися. Тому в цьому випадку, на думку більшості біоетиків, стрижневим повинен стати принцип поваги автономії пацієнта.

Принцип поваги автономії пацієнта.

Принцип поваги автономії пацієнта є основоположним принципом сучасної біоетики, який ставить під сумнів безумовну компетенцію лікаря у визначення добра і шкоди для пацієнта. “Під впливом цього принципу змінюється вирішення основного питання медичної етики – питання відносин між лікарем і пацієнтом” (5;с.54). У біоетичній літературі збільшилась кількість статей, присвячених проблемі участі хворого у прийнятті рішень щодо свого лікування.

Поняття автономії є ключовим у етиці, оскільки тільки автономна особа може вибирати і тільки там, де є такий вибір, можна говорити про відповідальність і застосування будь-яких етичних категорій.

На думку Б.Юдіна, дію можна вважати автономною тільки тоді, коли той, хто її чинить діє:

1)інтенційно, тобто у відповідності до свого замислу, плану;

2)із розумінням того, що сам він робить;

3)без таких зовнішніх впливів, які б визначали хід і результат дії.

При першій умові дія, яка несе чисто реактивний характер, яку ми

здійснюємо не задумуючись, хоч і розуміючи її значення, не буде автономною. Друга і третя умови, на відміну від першої, можуть реалізовуватись в більшій чи меншій мірі (1; с.14).

Варто зауважити й на те, що в біоетичних ситуаціях важливо не стільки визнати автономію пацієнта, скільки уміти її поважати, усвідомити, що вибір зроблений пацієнтом, навіть, якщо він і розходиться із позицією лікаря, визначає подальші дії медпрацівників.

Зміст принципу полягає у твердженні, зробленому ще у 5 ст. Іваном Златоустом: гріховно розглядати людину як засіб чи як інструмент. Якщо розглядати людину як засіб для досягнення своїх цілей, не враховуючи цілі самої людини, ми тим самим обмежуємо її свободу і відмовляємо в її праві на автономію.

Починаючи із Біблії, з філософських роздумів Отців церкви, а далі, у

працях Спінози, Канта, Фейєрбаха, Маркса, поняття автономії людини є передумовою ідеї її свободи. Е.Фромм виділяє дві складові свободи:

1)здатність вільно обирати із двох можливостей;