Медична етика: принцип “чини добро”, принцип поваги автономії пацієнта

Принцип “чини добро”.

Всім відоме положення деонтологічної етики Канта, яке витікає з його категоричного імперативу – якщо хочеш, щоби чинення добра іншими стало всезагальною нормою, і щоб інші робили тобі добро, чини і сам добро іншим. Моральний закон вимагає від нас не тільки не чинити зло, шкоду, а й спрямовувати свої сили на утвердження добра.

У біоетиці можна помітити іноді певне ототожнення принципів “не нашкодь” і “чини добро”. Так В.Франкін вважає, що принцип “чини добро” включає в себе 4 елементи:

1)не слід чинити шкоду;

2)слід перешкоджати злу і шкоді;

3)слід усувати зло;

4)слід чинити добро і сприяти йому.

Ці елементи постають у певній послідовності, перший передує другому, другий – третьому і т.д. Перші три елементи характеризують саме принцип “не нашкодь”.

До принципу “не нашкодь” можна віднести й вчення Толстого про не протистояння злу силою. Перше: перестань сам робити пряме насильство, а також готуватися до нього. Друге: не брати участі в якому б там не було насильстві. Третє: не схвалювати ніяке насильство ( ;с. 93). Тільки тоді, коли ці вимоги будуть виконані, можна перейти до утвердження добра.

Виходить, що принцип “чини добро” включає в себе принцип “не нашкодь”, дещо розширює його. Тому правомірним може видатися їхнє ототожнення. Проте між ними є істотні відмінності, які і виправдовують їхній окремий розгляд.

Принцип “не нашкодь” відноситься не тільки до медицини. Він є необхідною умовою всіх моральних відносин між людьми. Присутність у ньому частки “не” свідчить про те, що він передусім є обмеженням, забороною. А у формі заборони. як ми знаємо, завжди виступають сильні моральні норми (згадаймо всім відомий Декалог).

Принцип “чини добро” – це вже не заборона, а така норма, яка вимагає

деяких позитивних дій. Більшість дослідників перекладають принцип Beneficence як “чинити добро” чи благодіяння (5), ( ), ( ). Правда, в латинській, німецькій, англійській мовах “благо” і “добро” позначаються єдиним терміном: від того, як ми розумітимемо саме поняття “благо”, великою мірою залежить, який смисл ми будемо вкладати і в наші уявлення

про добро. Проте в українській мові значне місце посідає інше, духовно осмислене розуміння блага – як позитивного змісту буття взагалі, пов’язаного з розвитком його різнобічних потенцій, звільненням його продуктивних засад, реалізацією його призначення. Благо з такого погляду є, як вірно зазначає В.Малахов, світоглядною характеристикою, що визначає певну цілісну якість ставлення людини до дійсності ( ;с.89). Ідея блага постає як світоглядна передумова моральності загалом.

Проте передумова – це ще не сама моральність. Для того, щоб ідея блага набула морального значення, вона має бути осмисленою як чинник волевизначення людської особистості. Осмислена таким чином, ідея блага трансформується в ідею добра.

Тому в біоетиці доцільніше використовувати словосполучення “чини добро”, яке вказує на джерело наших зобов’язань і можливість власного вибору. Принцип “чини добро” вимагає не тільки творити добро, а й активно сприяти добру, доброті і милосердю.

Цей принцип включає в себе і такі позитивні дії як благодійність, милосердя, філантропія. На жаль, і в минулому і теперішньому досить відчутною є традиція, яка під сумнів ставить ці поняття, проголошуючи, що такі дії є надуманими, необов’язковими і навіть лицемірними. Ця традиція виходить з того, що такі позитивні дії несуть в собі такі почуття і емоції як співчуття, жалість, які підкреслюють немічність людини. Довгий час вважали, що благодійність по відношенню до конкретної людини тільки відволікає від вирішення більш глобальних завдань – створення таких соціальних умов, коли всі будуть сильними і нікого не прийдеться жаліти. Проте, як довели психоаналітики, культологи, слабкість, біль, страждання – це не тимчасові, властиві певній історичній епосі стани, а вічні супутники людини в цілому світі.