Давньоукраїнська культура і культура України в Середні віки
За часів Ярослава повстала перша бібліотека при Софійському Соборі (згадка 1037 року), де зберігалося понад 1000 примірників перекладної та оригінальної літератури. Перекладні твори були з Болгарії, Сербії, Візантії, Риму, оригінальні – на національному ґрунті.
Зусилля Ярослава були спрямовані на визволення з-під візантійського духовного панування. Оригінальні твори відтворювали народні традиції, національну самосвідомість і прагнення володарів Київської Русі відстояти незалежність. Твір Луки Жидяти “Повчання до братії” відзначений підняттям етико-соціальних проблем.
Митрополит Іларіон був автором “Слова про Закон і Благодать” і виразником незалежності Київської церкви від Константинопольської. Іларіон підкреслює важливість дотримання духу (благодаті), а не букви (закону) християнства. Клим Смолятич є автором “Посланія пресвітеру Фомі” і продовжувачем ідеї незалежності давньоукраїнської церкви. Кирило Туровський був автором притч, повістей, казань, молитов, “Притчі о человеческой душі і о телеси”. “Повчання” Володимира Мономаха.
Переклади були переважно не з візантійських джерел, а з грецької церковної класики ІУ-УІІІ ст.Це церковні пісеспіви-канони, стихирі, кондаки, ікоси патріархів Софронія, Іоанна Дамаскіна, Григорія Нізіанзина, твори Василя Великого, Іоанна Златоуста, Єфрема Сиріна тощо.Найпопулярнішим жанром гимнографії був канон у перекладі давньоукраїнською мовою, що прославляв святих, розповідав про євангельські події. Кондак складався з кількох пісень-гимнів про суть християнських свят, з проповідями євангельських та житійних легенд. Втричі більшими були ікоси, що розповідали про всі обставини християнського свята або життя святого. У поєднанні з кондаками вони утворювали складне ціле – акафісти. Збірники називалися “Мінеї” та “Тріоді”. Вітчизняні гимнографи створювали служби на місцевому матеріалі (канон Борисові та Глібові тощо). Українців приваблював тонкий ліризм, пафос, яскрава образність та поетичність Псалтиря. Популярними були переклади Євангелія (Архангельське, Галицьке, Мстиславове, ХІ-ХІІ ст.). Апокрифи – це переклади по0забіблійних творів про створення світу, про життя і пригоди перших людей, про народження, життя і загибель Сина Божого, кінець світу, страшний суд, небеса і пекло.
Збірка українських легенд і житій початку ХІІІ ст. – це “Києво-Печерський патерик”. За цими легендами, печерські святі люди – особливого складу, вони будь-що прагнули досягнути аскетичного ідеалу життя. Житійна література – це описи життя святого та їх чудес, оригінальні про князів Ольгу і Володимира, його синів Бориса і Гліба (пера літописця Нестора Печерського, біля 1108), з перекладів – про Саву Освященного, Антонія Великого, Федора Студита, Андрія Юродивого, Георгія Побідоносця, Іоанна Злотоуста. Патерики – це оповідання про подвиги пустельників Палестини, Сирії, Єгипту, Італії або ченців з Синаю чи Афону. Найпопулярнішими були Єгипетський та Синайський патерики.
Паломницька література представлена в творах усної народної творчості (билина про Василя Буслаєва), в літописах (за 1183 р), “Житіє і хожденіє Данила, руськия землі ігумена”, паломницькі записки Добрині Яндрейковича про відвідини Царгорода 1200-1204рр.
Найкращим твором староукраїнського письменства є “Слово о полку Ігоревім” знайшов цей знаменитий твір в кінці ХУІІІ ст. граф Мусін-Пушкін у Спасо—ярославському монастирі на Московщині й у 1800 році видав.автором “Слова” очевидно бува князівський дружинник, сучасник описуваних подій. За невдалим позодом Ігоря автор зумів роздивитися суть суспільних процесів свого часу, піднестися до висот історичного мислення, висловити найпрогресивніші на той час думки: тільки під знаменом єдності може розквітати українська земля.
Популярними були перекладні з грецької природничо-наукові енциклопедичні книги з усіма тогочасними відомостями з різних ділянок: “Фізіолог”, “Шестоднев”, “Християнська топографія” (ХІІ-ХІІІ ст.). Історичні хроніки Іоанна Малали, Георгія Синкела були читанками і хрестоматіями повчальних та цікавих оповідань на історичні теми.
Повісті були переспівами про героїв античності і Біблії грецьких і римських авторів, про східних мудреців. Збірники афоризмів “Пчела", “Ізмарагд”, інша перекладна література часів Київської княжої держави стали джерелом для “Староруських оповідань” Івана Франка. Збірник законів Ярослава “Руська правда” став основою пізнішого законодавства на землях України: Литовського статуту, гетьманської конституції Пилипа Орлика.
Архітектура храмів поєднала здобутки візантійців з місцевими будівельними ресурсами і витворила характерну для Русі багатокупольність і пірамідальність різновеликих частин. Перший християнський храм Києва – це Десятинна церква з 25 банями, споруджена за Володимира, який віддав десяту частину княжої скарбниці.