Давньоукраїнська культура і культура України в Середні віки
Дерева і птахи вважалися священними і підтримували і захищали певний рід або плем’я. Дуб був символом міцності, ясень – символом Перуна, клен і липа – подружжям, береза – чиста матір-природа. Зозуля провіщала майбутнє, голуб символ кохання, ластвка – доля людини, ворони – священні птахи, сова – смерть та пітьма. Священними були коні, воли, бджола і сонечко.
Душа людини в залежності від її чеснот після смерті переселялася в раба чи, дерево, птаха або тварину, в іншу людину. Душа відкликається добром на поклик іншої людини, добрі сили завжди мають перевагу над злими, мир і злагода дають змогу гідно продовжувати життя, забезпечують процвітання загалові.
Міфи з історії з героями епосу (Кий, Щек, Хорив, Либідь – засновники Києва). Противниками позитивних героїв виступають персонажі змієподібної форми, пізніше казкові негативні персонажі Соловей-Розбійник, Змій-Горинич, чудо-юдо, водяний цар. Неантропоморфну нечисту силу уособлюють нижчі істоти міфології – негативні домовики, мавки, мара, кикимора, болотяними, криничними, очеретяники, польовики, гайовики, перелесники, чорти, дияволи тощо.
Світ створено з яйця-райця, яке знесла жар-птиця. Воно опромінює землю, викликає рясні дощі. З яйця-райця виникає все живе на Землі. З уявою про те, що яйце є джерелом усього живого, пов’язаний звичай розписувати писанки до Великодня. Первісним матеріалом, з якого створено людину, було дерево. Оживлення дерева пов’язувалось з блискавкою. Слов’янський Даждьбог таємно зійшов на землю і життєдайною іскрою запліднив дочок Отця Русі. Бог Велес прийняв пологи, і слов’яни стали вважати себе дітьми Дажбога. Прокопій Кесарійський описує звичай антів просити у Сварога збереження життя воїнів і перемогу жертвуванням. У слов’янській міфології кожний бог іде до людей і допомагає їм. Так, Сварог – бог Сонця, передає світло своєму синові Дажбогові і спускається на землю, щоб навчити людей користуватися вогнем і ковалювати. Він особисто виковує шлюбну обручку і запроваджує шлюбний обряд. Згодом він опікується про ліси, поля, засіває їх квітами і зіллям. Якщо у стародавніх греків святкували раз на рік свято на честь бога виноградарства Діоніса, то стародавні слов’яни святкували щомісяця свята на честь Коляди, Лади, Ярила Жиценя (завершення всіх польових робіт) і т.д. Життєрадісність і оптимізм наших предків проявлявся у злагоді і єднанні з природою, вони були дітьми природи, відчували її любов і ласку.Багато дохристиянських свят і обрядів, звичаїв і традицій були згодом пристосовані до Християнської релігії. Таким чином, можна виділити дві групи релігійних вірувань: обожнення природи і культ роду. Всі дії і вчинки в житті давніх українців супроводжують предки, особливо під час весілля, похорону та народження. У ранньому періоді нашої історії постійних храмів і професійних жерців не було. Лише напередодні запровадження християнства з’являються капища і волхви.на тлі релігійних вірувань і міфології праукраїнців виникли обряди і звичаї християнства.
Культура Київської держави княжої доби охоплює ІХ-ХІІІ ст. Вирішального значення мало запровадження Володимиром Християнства 988 року. Найвищого розвитку культура досягла за Ярослава Мудрого. З князями київськими ріднилися монархи Європи і Візантії. Християнські культурні надбання діставали на Україні національне забарвлення. Так, ярославу мудрому вдалося домог8тися проголошення перших руських святих братів Бориса і Гліба. На Русі свято святого Георгія 26 листопада стало святом покровителя сільськогосподарських робіт, землеробів та хліборобів.
Київські мислителі, поряд з перекладною візантійською і болгарською літературою, створили літературу, оперту на народній історичній свідомості, на язичницькому фольклорі, з деякими вкрапленнями християнства. Замість містичних поривань візантійства руська література просякнена інтересом до релігійної філософії, історії, житейської моралі, народної казковості, зв’язку знародним життям,мораллю, дохристиянськими віруваннями. Поступово склався світоглядний синкретизм, відбулося злиття основи народної релігії та додатку церковного християнства. Наприклад, на Великдень воскресає вся природа і її творець – Христос. Святий Юрій – це персоніфікація весни, зрілої та розвиненої. Зелені Свята поєдналися з Засланням Святого Духа. Зі святом Івана Хрестителя поєдналося свято Купала – “сонце у воді купається”. Святий Петро “зажинав” жито і орав поле на озимину. Ілля, Маковей та Спас перебрали на себе роль Велеса й Перуна. У кожного християнина є свій ангел-хоронитель. Першорядного значення набуває культ Богородиці, в основу якого лягли слов’янські уявлення про благодійну жіночу істоту, предка українського народу – Рожаницю. Богородиця спасає не лише людську душу, як Ісус Христос, а й весь світ і тим самим робить тварне буття причетним до святості й небесного блаженства. Природа перестає бути гріховною. Причина гріха – не плоть, а ангели сатани. Людина є одночасно осередком добра і зла, як її дух, так і плоть. Доброчесний не той, хто лише постить і молиться, а хто робить добрі вчинки на землі. Християнство стає більш зовнішньо-обрядовим, об’язиченим за суттю. Київська Русь засвоювала християнство початково не в євангельському, а в біблійному варіанті Старого Заповіту.
Церкви та собори ставали головними осередками громадського й освітнього життя. Тут засновувалися школи, переписувалися і зберігалися книги, творилися літописи. Єпископи розумні і грамотні брали участь у радах князів, боролися за єдність держави, підтримували міжнародні зв’язки.