Доба бароко

Тут формувалася українська літературна мова, філософська думка, складалася літературна школа. КМА заснувала колегії в Гощі, Вінниці, Кременці, Чернігові, Переяславі, Харкові. Харківський колегіум був центром освіти Слобідської України.

Освітні заклади, як від давнішого часу монастирі, сприяють книговидавничій справі. Діяли друкарні в Острозі, Дермані, Крилосі, Почаєві, Уневі, Новгороді-Сіверському, Києво-Печерського монастиря. Поповнюються колекції картин, книг і художніх виробів, які зберігаються у храмах Софійському соборі, Києво-Печерському монастирі, маєтках Собєського у Жовклі, Синявського у Бережанському замку, Вишневецьких у Вишнівці, Розумовського в Батурині (найбільша у Східній Європі нотна бібліотека).

Глибоке розчарування українців внаслідок поступового втрачання державності і занепаду національної освіти і культури впродовж ХУІІІ ст. передає поезія і живопис ХУІІІст. Поглибилися трагічні мотиви пізнього ренесансу, розчарування у всемогутності людини-творця як характерні для бароко ідеї На відміну від західноєвропейського і російського, українське бароко – ширше виявило себе у демократичних жанрах дум, пісень, церков, міському фольклорі. Певні елітарні мотиви присутні лише в українській бароковій літературі, яка просякнена вірою в чудо. (Чудеса описуються в історичних хроніках (Острог, 1637-47): тут і ангели з оголеними мечами, таємничі письмена на будинках, і свічки, що самі собою спалахують на церковних банях, і відьми, і зачарований замок. Хроніку чудес складає навіть Петро Могила.) Світ образотворчого мистецтва виповнюється складною символікою. Реальність органічно поєднана з алегоріями, метафорами, гіперболами. Наприклад, поет І. Галятовський у книзі “Душі людей померлих” (1667) доходить висновку, що кожна з латинських літер, що складають ім’я Ісус Христос, символізує Голгофську жертву Ісуса: літера І – хрест, Х – 30 срібників, Й – кліщі тощо.

Пишуться проповіді, “слова”, казання, повчання Л.Барановича, І. Галятовського, А. Радивиловського, С. Яворського, Ф. Прокоповича, , пізніше Г. Кониського І. Леванди. Серед назв творів “Меч духовний”, “Труби словес проповідних”, “Ключ разуменія”. Агіографічну традицію завершує 4-томна “Книга житій святих” Д. Туптала.

Поети пишуть вірші, наповнені войовничим пафосом, лицарським славолюбством, подвигом заради подвигу. Наприклад, Петро Терлецький писав:“Хто тільки рушив крізь ріку криваву, пливе щасливо у відвічну славу...” Серед жанрів поезії – полемічні, панегіричні, епіграматичні, морально-дидактичні, релігійно-філософські сатирично-гумористичні, громадсько-політичні та ліричні вірші, написані поетами Києво-Могилянської академії. Ось зразок епіграм (короткий вірш, де лаконічно і влучно зображується предмет, і на основі цього робиться повчання, вихваляння або засудження) Івана Величковського:

“НЕ жити єже ясти; но ясти єже жити ...” Не толико точію ясти, даби тіло возмогло житіє си соблюдати ціло”... “Но єдинощи токмо испій или два жди, даби в тілі живущи, не умер от зажди”. “Не всі за святих у Бога уходять, хоч которіє і до церкви ходять”. “... Скупий багато хвалить, а мало дає. Батьку, чим ти скупіший, тим щедрішим стаєш для сина, бо по смерти все йому оставиш”. “Злий зле страждаєт ... всяк ловяй чуждая, сам уловлен биваєт”. “Не попсуй мозку, мудруй потрошку”.

Ще зразок поезії анонімного автора:

“Не согрішай, ото Бог-серцевидець видить

ангел, стоя, твоїми злостями ся бридит,

смерть грозить, не приятель душний оскаржаєт,

совість гризет, а пекло уста отверзаєт”

***

“Человік яко трава; дніє єго яко цвіти –

Десь цвітет, утро маєт посіченний биті.

Коль кратко дніє наші нам возсіявают,