Доба бароко

Наступна епоха, що настає після доби Відродження – це доба Нового часу, що починається у ХУІІ ст. До чуттєвого досвіду пізнання природи прилучаються раціональні методи пізнання і моделювання законів природи. Вивчення світу веде до корисного застосування цих закономірностей у людській діяльності. Раціоналізм епохи виріс з успіхів математичних і природничих наук. Досвід перестає бути індивідуальним, а об’єктивізується за допомогою умоглядних понять. Лідером культури стає наука, на відміну від лідерства мистецтва в добу Відродження. Крім методу бароко, в рамках новочасового художнього мислення ХУІІ-ХУІІІ ст. виникають і інші стилі в мистецтві – класицизму та реалізму.

Доктрина мистецтва бароко, батьківщиною якого є Італія, складалася під впливом чинників контрреформації і художньої політики католицької церкви. Краса повинна була служити вихованню побожності. Мистецтво бароко вражало уяву незвичайністю задуму і виконання, перебільшеним пафосом, йому властиві зовнішня театральність, сполучення ідеалізації з натуралізмом пристрастей: збуджувати подив – задача поета на землі. У релігійних сюжетах художників і скульпторів підвищений інтерес до чудес, мучеництва, де яскраво могли виявити себе улюблені в цьому стилі гіперболічність та патетика. В архітектурі переважає тяжіння до ансамблю міських площ разом з палацами, парками, фонтанами, скульптурами, міські та заміські резиденції побудовані на синтезі архітектури й скульптури, підпорядковані загальному декоративному оформленню.

Мистецтво бароко розвивалося передовсім у католицьких країнах Європи: в Італії, Іспанії, Португалії і їх колоніях, у Фландрії, частково у Франції, проникло до Польщі, балтійських країн, а в ХУІІІ ст. до України і Росії, дало помітні здобутки в Австрії та Німеччині. У ХУІІ ст. Видатними майстрами в скульптурі і архітектурі римського бароко були Джованні Берніні (скульптури “Екстаз св. Терези”, фонтана з фігурою Тритона, церкви св. Андреа аль Квірінале)і Франческо Борроміні будинку Ораторіо ді Сан Філіппо Нері, церкви св. Іво алля Сап’єнца. Болонські академісти брати Караччі і реалістична течія Караваджіо призвели до виникнення бароко в живописі Італії, представлене іменами Гверчіно, Доменіко Фетті, Луки Джордано, Бернардо Строцці, Сальватора Рози, Александро Маньяско, Джузеппе Креспі. Рим був центром, звідки мистецтво Бароко розповсюджувалося до інших країн. У Римі побував і П.Рубенс, жили Пуссен і Лоррен, Веласкез.

Бароко з’являється в Німеччині на останньому етапі свого розвитку (подібно як у Х-ХІ пізньовізантійське мистецтво на Русі-Україні). Пізнє бароко Німеччини втілилося в багатих архітектурних формах Дрезденського королівського палацу Цвінґер, палацах архієпископів у Зальцбурзі, монастирських будівлях. Під впливом місцевої традиції тип єзуїтського храму змінився: фасад за зразком готичних храмів вкладено в рамки двох однакових веж, екстер’єр та інтер’єр заповнені декором, рослинними орнаментами і фігурами, які сплавляються з настінним живописом в єдину напружену цілісність. Храми і собори в Німеччині будувалися частіше на відкритому просторі і більше пов’язані з пейзажем, ніж з міським оточенням, на відміну від Італії. Архітектор Фішер фон Ерлах є автором церкви св. Карла у Відні, барокових будівель у Празі. Балтазар Нойман збудував резиденцію у Вюрцбурзі (Південна Німеччина). Шлютер є автором королівського замку в Берліні.

Німецьке бароко проявилося у поезії ХУІІ-ХУІІІ ст., та найвищі його досягнення – в музиці, яка тоді заповнювала німецькі палаци і церкви. У музиці композитора Йоганна Себастьяна Баха доба бароко промовила найкраще і найбільш піднесено. Бах, автор глибоких за змістом органних і хорових творів, відкриває перед слухачем безмежну далечінь і то підносить його на найвищі висоти, то проникає своїми звуками в земні почуття. В мистецтві фуги мелодичні площини переплавлено в точно розрахованій чудовій і прозорій гармонії, що нагадує стрункі архітектурні форми. В Пасіях за св. Іоанном і Матвієм звучать піднесені і вражаючі духовні драми людини і світу.

Композитор Георг Фрідріх Гендель у своїх ораторіях, тобто великих творах для хору, оркестру і солістів, оспівує голосами могутніх хорів і героїв події, що визначили долю цілих народів, їх смуток і радощі. У Баха і Генделя бароковий пафос висловлює глибини справжніх почуттів і найщирішої теплоти.

Фламандська живописна школа ХУІІ ст., перейнявши від італійців барокові риси, в той же час, особливо у творчості Рубенса, з-посеред інших європейських шкіл найбільше зберегла ренесансні традиції. Рубенс був одним з останніх західноєвропейських гуманістів-митців, творчість якого несла радість, вітальність і погідність. Пітер Пауль Рубенс малював у стилі бароко, його персонажам притаманне повнокровна і здорова життєздатність, пишність тілесних форм (141, 143, 146-149, 152).Послідовником Рубенса був Ван Дейк (ІІІ, 150, 151). Автором побутового жанру був фламандець Якоб Йорданс, тверезий реаліст, його живопис соковитий і вільний ((ІІІ,142), тут відчутний вплив Караваджіо.

Вплив фламандської школи, зокрема Рубенса, був дуже значним: на портретний жанр в Іспанії і Англії, на релігійні композиції в Голландії, іконопис Італії, колористику Ватто у Франції, сюжети Делакруа.