Перукарське мистецтво Середньовіччя

Були й особливі форми укладання (носіння) борід. У XII ст. борода, випущена зверху лат, сприймалася як виклик ворогу. Бо¬роду ворога використовували і для захватів, кидків, проведення больових прийомів. У німецькому епосі «Сага про Нібелунгів» розповідається, що коли карлик Альбрих, який охороняв скарби Нібелунгів, розбив Зігфриду щит, той виконав борцівський прийом, схопивши його за бороду.

Хрестові походи внесли великі зміни в моду середньовічної Західної Європи. Воїни, які поверталися з хрестових походів, вез¬ли з собою багато дивовижних речей та нових ідей. Хрестоносці бачили чоловіків, одягнених у легкий практичний одяг, і жінок... у штанях. Перший, поки ще несміливий, крок проти церковних настанов виявився в тому, що з-під одягу почали з'являтися но¬ги. А потім вже нічого не могло зупинити «революцію»: «сатана моди» видерся на волю, і всю Західну Європу охопила така лихоманка моди, якої ще не знала історія.

У XII ст. чоловічі зачіски робили переважно з коротко підстри¬женого волосся над чолом, часто з окремо закручених пасом, що пучками спадали донизу, формуючи своєрідний чубчик. На поти¬лиці відрощували досить довге волосся, його підв'язували пов'яз¬кою або шнурком. У цей період чоловіки — представники панівної верхівки — наносили на бороди віск, розділяючи волосся на окре¬мі пасма (рис. 2.6). Бороди завивали в локони, заплітали у них зо¬лоті нитки. Довжина борід була різноманітною, як і їхня форма. Однак борода завжди була широкою й починалася від щік.

У XIII ст., в період найвищого розвитку романтичного «куль¬ту жінки», деякі франти відрощували довге волосся, завивали йо¬го в локони і навіть прикріпляли до зачіски накручені штучні пасма. Серед знаті у XIII ст. поступово зникли бороди та вуса, обличчя почали голити. Бороди і вуса продовжували носити в колах найвищої знаті та серед простого народу. Волосся бороди і вусів красиво завивали, підстригали та фарбували хною.

Жіночий образ у романський період також змінився. Жінки стали сміливішими. Один із проявів сміливості — використання парфумів. Дами користувалися пудрою, помадою, туалетною водою з троянд, ефірними оліями, завезеними із східних країн, духами.

Ще в ранньому середньовіччі викорис¬тання парфумів дозволяли собі лише церковники; у побуті ж парфуми були заборонені «для уникнення спокуси». Про них в Західній Європі забули на¬довго. І тільки з початком хрестових походів лицарі стали привозити додому спеції, мішечки з духмяними порошка¬ми. Парфумовані олії почали викорис¬товувати для змазування тіла. Грубий, схожий на монастирське вбрання, одяг поступово змінився на гарні шати, що підкреслювали фігуру. Жінки продовжували носити «лицарські коси». Вони мали багато варіан¬тів. Особливо популярними «лицарські коси» були в період куль¬ту Прекрасної дами. Волосся переплітали стрічками з шовку, тон¬кої шкіри, смужок тканин. На скронях заплітали одну чи дві ко¬си з кожного боку або формували пучки — вплітали стрічки, вставляли штучні пасма і таким чином подовжували коси майже до підлоги. Якщо плели по косі з кожного боку, то їх додатково перев'язували між собою стрічкою. Такі ж коси заплітали й на потилиці. В цьому разі вони спускались уздовж спини, підкрес¬люючи красу жіночої фігури.

У середні віки, якщо жінка була невірною своєму чоловікові, то священик міг привселюдно зістригти їй волосся на голові. Модним вважався золотавий (не рудий) колір волосся у жінок. Він був символом невинності. «Золотокоса» в той період означа¬ло «обрана». Разом із тим церква вважала, що неприродний ко¬лір волосся — це від сатани, знак спокуси. Якщо помітили, що жінка фарбує волосся, її могли навіть спалити, звинувачуючи у чаклунстві. Але жінки, порушуючи заборону церкви, фарбували волосся відварами чи настоями з різних трав.Зачіски і головні убори Х-ХІП ст. були досить різноманітни¬ми. Проте з моди не виходили і зачіски попереднього періоду. Жінки й далі укладали заплетене в коси волосся навколо голови у вигляді обідка. Іноді на скронях укладали горизонтальні ряди, складені з кіс, джгутів або тонких валиків, підтримуваних стріч¬кою. Особливої популярності набули зачіски «равлик», «бараня¬чий ріг» (рис. 2.7). У першому випадку волосся поділяли прямим проділом від чола до потилиці, на скронях збирали в пучки, перекручуючи разом із стрічкою в джгут і закручуючи по колу на скронях. Жінки панівної верхівки прикрашали такі зачіски намис¬том із перлів, коштовним камінням. У другому випадку замість джгутів заплітали коси І також по колу закручували на скронях.

На межі романського й готичного періодів з'явилася зачіска з «темплетами». На тім'ї до маківки робили прямий проділ, розчісували волосся на скроні. З обох боків заплітали три-чотири кіски, які обрізали на рівні підборіддя або під¬гортали всередину. Це й були «темплети». На потилиці волосся зачісували догори і формували зверху невеликий вузол.

Пізніше «темплети» почали вкладати в спеціальні сітки, футляри, пенали (рис. 2.8). Таке оформлення зачіски зустрічалося серед знатних жінок. Коли закривали кіски, жінки змінювали офор¬млення зачіски зверху. На тім'ї тепер робили декілька вертикальних рядів і укладали волосся джгутами.