Перукарське мистецтво Середньовіччя

Нерозривна стилістична єдність мистецтва усіх видів — від¬мітна риса будь-якої епохи. Не обминула ця риса і середніх віків. Розглядаючи моду як вид мистецтва середньовічної Західної Європи, можна дослідити її розвиток протягом віків.

Середні віки — важливий етап у розвитку світової культури. В Західній Європі це епоха традицій і заборон. Середньовіччя має три етапи свого становлення: «дитинство» — дороманський період, V-Х ст.; «юність» — романський період, Х-ХІІІ ст.; «зрі¬лість» — готичний період, ХІІІ-ХV ст.

Церква на початку V ст. стала великим землевласником за ра¬хунок конфіскованих володінь язичницьких храмів, купівлі зем¬лі та дарунків побожних людей. Царська та духовна влади на той час були пов'язані між собою. Освіта й культура підкорялись ін¬тересам правлячої верхівки. Культура раннього середньовіччя розвивалася паралельно зі становленням феодалізму в нових дер¬жавах Західної Європи Х-ХІІІ ст. (Італія, Німеччина, Франція, Англія, Іспанія та ін.).

Одним із постулатів церкви став постулат про «гріховність» людського тіла, яке віднині є не предметом споглядання і гордос¬ті, а витоком та вмістилищем «гріха». У побуті переважав довгий мішкоподібний одяг, що приховував природні форми тіла, а во¬лосся, яке церква проголосила ознакою і символом спокуси та лиха, закривали різноманітні покривала й глухі ковпаки. Закри¬те волосся символізувало підкореність жінок чоловікам, а розпу¬щене стало ознакою гріхопадіння. Але в ранньому середньовіччі та сама церква бачила у вільно спадаючому волоссі дівчат сим¬вол не так гріхопадіння, як духовної чистоти і цнотливості, а в період пізнього середньовіччя змушена була змиритися з такими зачісками у королев як з ознакою станових привілеїв.

За часів династії Меровінгів (481-751 рр.) жінки носили во¬лосся, яке вільно спадало, й нічим його не закривали. В урочис¬тих випадках вони прикрашали волосся вузькими металевими, часом золотими, обручами, квітами і стрічками. Жінки також зав'язували волосся на потилиці за римською модою або ж прикривали його хустинами.

Для моди V-ІХ ст. характерні спрощення форм, відносно прості тканини. Шовк був доступним лише знаті. Одяг шили дов¬гим, до землі. Християнська церква була задоволена: гріховне ті¬ло людини закривалося, світський одяг став майже таким, який носили ченці. Зачіска як частина туалету відігравала дуже важ¬ливу роль. Довге волосся залишалося найліпшою прикрасою чо¬ловіків германського племені, знаком незалежного стану. За часів королів-конунгів його закручували високо над головою, зав'язува¬ли у «хвіст», розпускали по плечах і спині. Бороди розділяли на пасма та перев'язували вовняними або золотими нитками. У VІІІ-ХІ ст. волосся то підстригали «кружком» й завивали хви¬лями, то знову відрощували і робили «хвіст» на потилиці.

До волосся ставилися шанобливо й боязко, як до мало не найціннішого, чим володіла людина. Не можна було без потреби торкатися чужого волосся, азартно хапатися за нього у бійці, ви¬кидати зрізане волосся (його слід було закопати у землю, тобто захоронити). За деякі злочини людей карали, обрізуючи волосся повністю або частково — насильно голили чаклунів і зрадливих дружин. Разом із тим пасмо волосся дарували друзям та коханим; волосся також офіційно дарувалося васалом сюзерену, присвячу¬валося Богові при вступі у монастир. У деяких монастирях зрі¬зане волосся берегли, а з часом померлого ченця чи монахиню ховали разом з їхнім волоссям, прив'язаним до пояса.

З волосся робили амулети, сплітали вигадливі ланцюжки й обручки. Мода на такі «реліквії» виявилася досить стійкою; навіть у XIX ст. локони носили у медальйонах та робили із них прикраси. Зачіски доповнювали діадемами з тканин й вінками, які плели з дрібних мальв, маргариток, барвінку, волошок. Дівча¬там, яких у середньовіччі вважали за земних янголів, слід було ходити простоволосими, з квітами і стрічками на голові. В усіх без винятку християнських народів така зачіска символізувала цнотливість. Жінки заплітали й закручували волосся, заколювали довгими шпильками, прикривали маленькими шапочками-скуфейками, хустками і вуалями. Блискучі обручі із срібла й міді, царські золоті вінці із смарагдовими очками і шовкові діадеми надівали на матер'яні головні убори.

Чоловічі зачіски доби раннього середньовіччя в Західній Європі, як і одяг, були тісно пов'язані із візантійськими та «вар¬варськими». Чоловіки доглядали своє волосся. У УІ-УІІІ ст. се¬ред германців, особливо представників панівної верхівки, перева¬жав звичай носити довге волосся. Його пов'язували тасьмою або надівали обруч. Подібні зачіски носили з невеликим чубком, який формували з окремих пасом.Піз¬ніше волосся розділяли на прямий проділ. У цей період зустрічались і підкорочені зачіски. Волосся доходило до мочки вуха або ж вуха були повніс¬тю відкриті. Розчісували волосся від маківки у всі боки. На чоло спускали короткий чубчик. Протягом усього раннього періоду середньовіччя зачіс¬ки з довгого та короткого волосся чер¬гувалися. Доповненням до зачісок бу¬ли вуса, що звисали вздовж рота, їх носили з борідкою або без неї. З по¬чатку раннього середньовіччя і до VIII ст. зберігався кельтський, а потім франкський звичай голити бороди й відрощувати вуса, зав'язувати волосся у «хвіст». Звичай голитися поширю¬вався все більше, але вуса не зникали. З X ст. стали популярними бороди, доповнені вусами. Бороди мали кону¬соподібну, овальну форми або форму лопатки. Знатні чоловіки закручували бороди в локони (рис. 2.1).