Традиційний одяг Поділля

Нижня частина сорочки іноді пере¬творювалася на нижню спідницю — гальку, прикрашену широкою смугою орнаменту. Крім вишивки, подолянки активно використовували таку власти¬вість полотна, як здатність довго збері¬гати збори. Полотно для спідниць, так само як і для чоловічих штанів, перед пошиттям часто вибивали чорною або темно-синьою фарбою. Побутували тут і стародавні червоні літники, переткані вузькими смугами жовтого, зеленого, білого кольорів.На початку XX ст. вибійчасті спід¬ниці з саморобного полотна стали замі¬нюваться спідницями з фабричних тка¬нин. Особливого поширення набули так звані шаленівки з натуралістичним рос¬линним малюнком на чорному, зеленому чи вишневому тлі. Внизу спідниця при¬крашалася широкою смугою з іншої тка¬нини та яскравими нашивками.

Особливе значення в комплексі жіно¬чого вбрання Північно-Західного Поділ¬ля мали запаски-фартухи. Ткали їх із чесаної, попередньо пофарбованої пряжі чинуватою технікою. Поле запаски за¬повнювалося поперечними смугами, які чергувалися з елементами орнаменту. Наймальовничішими були запаски, ткані килимовою технікою з типово килимо¬вим орнаментом. їх ткали подвійної дов¬жини й носили, згортаючи вдвоє (вперекидку).

Як нагрудний одяг у західних райо¬нах Поділля жінки носили стародавню катанку зі смугастого синьо-білого або червоно-білого саморобного полотна. У XX ст. поширилися багато вишиті безрукавки з плису або інших дорогих тканин.

Верхнім жіночим убранням слугували приталений, відрізний у талії сіряк, курт¬ка з саморобного сукна. їх прикрашали нашивками з кручених вовняних шнурів та косичками, китицями, різнобарвними аплікаціями. Оздоблювалися вилоги на грудях, широкий, спадаючий на плечі комір, низи рукавів. Як декоративний прийом використовувалось і рясування нижньої частини одягу.

Жінки покривали голову чепцем (каптуром) із кольорової тканини, з круглим денцем, на який пов'язували намітку. Дівчата розділяли волосся на чотири частини та заплітали його у дріб¬ні косички (дрібушки), які укладали на голові. В коси вплітали червоні й зеле¬ні кісники, а на свята затикали квіт¬ки або дрібне гусяче пір'я, яке вмочували в розтоплений віск та наліплювали на нього позолоту (шумиху). Найулюбле¬нішими квітами були гвоздики, чорно¬бривці, настурція, рута, любисток. Узим¬ку виготовляли вінки зі штучних квітів, зроблених із вощеного паперу, фарбова¬ного пір'я, вовни, стрічок. Під час весіл¬ля дівчата закріплювали на голові яскра¬ві шовкові стрічки-бинди, які вільно зви¬сали по спині.

Доповнювали комплекс жіночого вбрання зйомні прикраси: коралеве намисто, а пізніше — різнокольорові скля¬ні буси (перли, кулі, надуванці).

Виразною своєрідністю визначався традиційний одяг східних районів По¬ділля.

Саме на Вінниччині та Хмельниччині набувають у XIX ст. значного поши¬рення такі селянські промисли, як ткаць¬кий, кравецький, шевський, кушнірський, а також килимарський. Майже в кож¬ному селі виготовляли полотно, сукно, декоративні тканини, пояси, запаски. Побутове й ритуальне призначення мало народне вишивання. Особливо славилися вишивальниці Ямпільського повіту. Чу¬дові килими та килимові запаски робили в Немирові, Тульчині. Як у вишивці, так і в декоративному ткацтві попу¬лярним був геометричний та рослинний орнамент коричневого, чорного, білого, малинового, сірого кольорів. Ще напри¬кінці XVIII ст. в Миньківцях Ушицького повіту виникла перша на Хмельниччині суконна мануфактура, а до 20-х років XIX ст. кількість мануфактур у краї зросла до 16.

Тривалий час чинбарство та кушнір¬ство не виходили за межі домашнього ремесла. Лише в 30—40-х роках XIX ст. в окремих селах Летичівського, Проскурівського та Ушицького повітів селяни почали виробляти шкіри, а також шкі¬ряні вироби на продаж.

Значну роль на Східному Поділлі відігравала торгівля. У багатьох містах і містечках зростало число крамниць, проводилися щонедільні торги. Найбіль¬ші ярмарки відбувалися у Старокостянтинові та Ярмолинцях, у Вінниці, Барі та Могилеві Подільському. Поряд з ін¬шими товарами торгували вовною, хут¬ром, шкірою. Могилівська вишивка, гап¬тування золотом і сріблом продавалися нарівні з кращими турецькими зразками.

У традиційному одязі населення схід¬них районів Поділля існувало чимало давніх елементів. Своєрідні господарські умови сприяли створенню тут дещо від¬мінного від Центральної України коло¬риту вбрання. Поряд із кольоровою ви¬шивкою тут зберігається вишивка білим по білому лляними й конопляними нит¬ками. Основний матеріал для виши¬вання — вовняні нитки, які чудово сприймали багату палітру природних фарбників. Переважав у колористичній гамі одягу чорний колір.