Компоненти Українського костюма ХІХ – початку ХХ ст. Поясний та нагрудний одяг

У розглядуваний період видовжена, розширена донизу керсетка з фабричних тканин була найпоширенішим типом без¬рукавного одягу Середньої Наддніпрян¬щини. У більш давніх керсетках було два клини, трохи пізніше — три. Вони встав¬лялися у бокові шви та в розріз по цент¬ральній лінії спинки; форма такого клину мала вигляд трапеції. Коли фабричні матеріали стали доступнішими, кількість клинів і швів на спинці збільшилася. Особливо багато клинів (до 17) мали керсетки з дорогих тканин. Із часом клини поступово перетворюються на бан¬тові (накладні) збори, які в народі, втім, продовжували називати вусами або на¬кладами.

У різних місцевостях цей вид одягу мав свої особливості крою. Локальні ва¬ріанти виявлялися у розміщенні лінії, від якої починалося розширення керсетки (на рівні грудей або талії), у формі, кількості та способі вшивання клинів, у загальній довжині виробу. На основі аналізу локальних варіантів керсеток можна виділити загальні риси, притаманні конкретним районам Середньої Над¬дніпрянщини. Для Північної Чернігівщи¬ни характерні досить короткі керсетки, розширені від лінії талії (що візуально ділило їх ніби на дві рівні частини), зі значною кількістю швів і байтових зборів на спинці. Керсетки Центральної Київ¬щини щільно прилягали по лінії грудей, мали завищену талію, довжина сягала середини стегон. Максимальної довжини (до колін і нижче) керсетки досягали на Полтавщині. Завищена лінія талії створювала враження невеликої верхньої частини й значно більшої, виразно роз¬ширеної нижньої; композиційну рівно¬вагу керсетці надавали рукави сорочки.

Зовнішній вигляд і силует комплексу жіночого одягу того чи іншого району змінювався не тільки залежно від крою, а й від способу носіння керсетки. Так, на Чернігівщині, Київщині та Полтавщи¬ні керсетка вдягалася на сорочку, за¬стібалася справа наліво і створювала пев¬ну форму за рахунок крою. На Чер¬кащині вона підперізувалася широким поясом-рушником, багато прикрашеним тканим малюнком або вишивкою, що також утворювало виразний силует комплексу.

Комір у керсетці був відсутній; іноді верхні кути пілок відгортали та прикра¬шали строчкою. Горловина або робилася пошиї, або вирізувалася; кишень могло не бути, однак фігурні клапани, що при¬крашали поли, були обов'язково і визна¬чалися великою різноманітністю форм.

Шили керсетки з фабричних тканин, часом дуже дорогих (оксамиту, щільного шовку); залежно від місцевих традицій і смаків обиралися колір та малюнок тканини. Керсетки прикрашалися плисо¬вими обшивками, вишивкою, аплікацією, пізніше машинною строчкою. Напри¬кінці XIX ст. їх часто шили з того ж ма¬теріалу, що й спідниці, завжди на під¬кладці (іноді їх навіть носили на обидва боки), на Центральній Київщині — з ватяним простібуванням.

Поряд із невідрізними керсетками на правобережній Черкащині траплялися вироби з відрізною талією та призбираною нижньою частиною. Можна припус¬тити, що ці два типи керсеток (до вусів та до зборів) виникли і розвивалися паралельно.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. керсетка стає відомою не лише на знач¬ній частині Середньої Наддніпрянщини, а й на сході України, частково на півдні. Зрозуміло, що повсюди вона мала відмін¬ності у формі, співвідношенні верхньої та нижньої частин, використовуваних матеріалах.

Щодо нагрудного одягу з рукавами, то він побутував у вигляді юпки, куртки, вбрання піджачного типу та різноманіт¬них кофт із фабричних тканин.Легку коротку юпочку з краму, якій передував аналогічний короткий одяг із саморобного сукна, носили на тих же те риторіях, де побутувала керсетка, і вона повторювала крій, пропорції та оформ¬лення останньої. Заможні люди шили її з добротних тканин, багато прикрашали оксамитом.

Якщо в поясному одязі у розгляду¬ваний період ще збереглися архаїчні ри¬си, то нагрудний одяг характеризувався пізнім розвитком форм. Різноманітність цих форм та їх зміни пов'язані не лише з удосконаленням традиційних кон¬струкцій та появою нових матеріалів, а і з зовнішніми чинниками — впли¬вами міської культури, різних модних течій тощо. Але ці чинники завжди спів¬відносились із місцевими традиціями й смаками

Використана література.

1.Матейко К. І. Головні убори українських се¬лян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.