Весілля на Коломийщині
Запросини на весілля. На весілля запрошують або кличуть - молодий і молода; Тиждень перед весіллям молоді одягалися у весільні строї, йшли до церкви і там кликали на весілля, а також обходили своїх дальних родичів. У перший день весілля йшли в село кликали. Під час запросин молода з дружками приходила кликати до хати молодого, де їх приймали. Коли молода приходила до молодого кликати, то музики її вітали грою, а молодий з дружбою кілька разів стріляли з пістолів.
Весільний староста. Це розпорядник весілля, який досконало знав звичаї і традиції, вміє гарно співати, жартувати, розсаджував за столи гостей, розливав горілку, ділив коровай тощо. Старостами були поважні господарі, деколи з родини. У Мишині, наприклад, нема весільного старости, а все упроваджували жінки.Весільні музики. Кожне село мало своїх музик, але найславніші музики були у с Мишині і смт. Печеніжині. Грали спочатку тільки скрипка і цимбали згодом до них прилучався бубен, а відтак сопілка, і Скрипаля називали музикою, він був найголовнішим. Властиво, весілля починалося з того, коли музики йшли до газдів, у яких відбувалося весілля, через село, і грали гуцульських мелодій. Перед хатою грали "На день добрий". Музики йшли через ціле село граючи. Здибаючи людей скидали капелюхи і чемно віталися.
Найславетнішими музиками в селах коломийської гуцульщини були Василь і Микола Тимофіїви - Дутчіки, Микола Миронюк - Калинчин, Василь Григоришин - Тилінчук, тато і три сини Фунчіки (с. Мишин): Василь, іван тa Ярослав Сметанюки - Гуцули.
Весільні танці. "Гуцулка" - парний весільний танець молодих і гостей, в якому чоловіки співали, присвистували, вигукували, вибивали до такту ногами, виконували різні пригоди, викрутаси. У цьому танці чоловіки і жінки "потріслисі", тобто танцювали своєрідним способом. Чоловічими танцями біли: "Аркан", "Плескач", "Ковалівське коло". Вальс, фокстрот, польки, подеспанс почали танцювати на весіллі десь у 1940 р. Танцювали просто неба.
Весільні пісні. Надзвичайно багаті й різні співаються з мелізмами і різними голосовими прикрасами. Більшість весільних пісень виконують жінки, у с Великому Ключеві їх починає староста. Парубки співають, коли йдуть з молодим до шлюбу і коли "идут до почесного". Дівчата співають коли прикрашають деревце. Найголовніші пісні бервінкові. Після бервінкових ідуть своєрідні забервінкові співанки, що їх подекуди звуть ладканками. За столами весільні гості співають спеціальних пісень, які виконуються лише на весіллі.
Весільні строї. Молодих одягали в перший день весілля. Вбрання князя: капелюх з "когутиком і трісучков", решта - так, як звичайно одягалися парубки; вбрання княгині: зелена сукня з огальоном, велика шилінова хустка, решта - як звичайно одягалися дівчата у святкові дні. У селах колишньої Гуцульщини суттєво відрізнялися головні убори молодої. Так у села Великий і Малий Ключеви, Мишин і Ковалівка княгинь "плели у косиці" або "пір'їний вінок" - свого роду білий з гусячими пір'ями вінок, прикрашений так званими трісучками, кольоровими квіточками. Такий вінок молодої був позначений позліткою на відміну від дружок. Іншого типу був головний убір у селах Печеніжин, Ругнуги, Молодятин, Марківка, Слобода. Хусткою, яку подарувала молода, молодий прив'язував збоку калач. Під час шлюбу священик у церкві одягав на молоду білий рантук, що його дарував молодий. Молодий їхав на білому чи сивому коні, а дружби на іншого кольору.
Вінок. Молодим шили однаковий вінок. За основу брали вербову кору або солому завширшки 2 см і зшивали їх у вигляді персня. До цього пришивали з кожного боку по зубчикові часнику, відтак обмакували його білком з яйця та покривали позліткою. Далі робили 5 китичок з червоного шовку, 4 з яких пришивали поверх зубків, а п'яту в середині обручки. Відщипували по 3 крихти з батьківських прощевих калачів і зашивали всередину кольорової стрічки молодій. З обидвох боків вінка пришивали по золоченому хрестикові з листків барвінку. Молодому пришивали вінок до капелюха, а навколо згадані 4 хрестики. До вінків кликали на перший день весілля тих жінок, які є порядні господині, добре живуть з чоловіками. Жінки, йдучи на вінки, брали з собою мичку муки чи цукру. За вінки сідало парне число жінок. Батьки сідали перед столом на лавицю, на коліна їм клали верету переткану червоними нитками, хліби й калачі з мопкою на столі. Молода з дружками, чи молодий з дружбами тричі обходили стіл, стаючи перед батьками на коліна. А тато й мама клали дитині на голову вінок і благословляли. Після цього молоді вирушали "кликати" в село (с. Мишин).
Коровай. У селах коломийської Гуцульщини звичаї, пов'язані з короваєм, а також пісня майже невідомі. Тут здебільшого вживається слово "колач". Коровай пекли з найліпшої муки, наче паску, прикрашали його різними хрестиками та квіточками. Пекли його жінки, що добре жили із чоловіками. Ідучи в "бояри", свахи брали із собою колачі.Весільні страви. Незважаючи на багатючу українську кухню, на весіллі в селах Коломийщини давали кілька страв: студенець, підпалка, голубці з кукурудзяною мукою і шкварками, які їли пальцями, білий борщ, рисяна чи кукурудзяна каша, у пісні дні: суха риба з підпалкою, голубці з кукурудзяної крупи, политі олією, пісний буряковий борщ, у звичайні дні: свинна або волова печеня з підпалкою в яку мочуть хліб, порізане надрібно м'ясо, яке їли пальцями, борщ з м'ясом, молочна пшоняна чи рисова каша. Ці страви розкладали на стіл по чотири миски кожної. Гості їли дерев'яними ложками з однієї миски, молодим давали окремі тарелі чи миски. Князі не скидали капелюхів. Хліб пекли житній, а калачі - з білої пшеничної муки. Був ще прощений хліб і коровай. Прощеві хліби і калачі пекла та жінка, чи дві жінки, які добре жили з чоловіками. Вважали, що якщо хліби і калачі виростали високі, то молода пара житиме в злагоді, а якщо сідали - то життя не буде ладитися. Якщо ж прощевий хліб чи калач тріснув посередині, то молоді скоро розімруться. У калач забивали на столі деревце. З калачами молоді йшли в село кликати гостей.